Скадовська міська громада
Херсонська область, Скадовський район
Логотип Diia
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Почесні громадяни міста

ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА

ВИТЯГ ЗІ СТАТУТУ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ МІСТА СКАДОВСЬКА (СТАТТЯ 39):

Особам, які мають видатні заслуги перед територіальною громадою міста та зробили значний внесок у соціально-економічний та культурний розвиток міста, за рішенням міської ради присвоюється звання “Почесний громадянин міста Скадовська“, яке може бути присвоєно незалежно від громадянства особи чи місця її проживання. Звання “Почесного громадянина міста Скадовська“ присвоюється напередодні дня міста не більше ніж одній особі в рік.

Підстави та порядок присвоєння звання “Почесного громадянина міста Скадовська“, його статус визначаються положенням “Про почесне громадянство міста Скадовська“, яке затверджується рішенням міської ради. Обов’язковою передумовою для осіб, які представляються до присвоєння звання “Почесний громадянин міста Скадовська“, має бути нагородження їх відзнаками міста (це положення не стосується іноземних громадян та осіб, які нагороджуються цим званням посмертно).


СКАДОВСЬКИЙ
СЕРГІЙ БАЛТАЗАРОВИЧ

(02.03.1863 — 15.06.1918)

Засновник мiста Скадовська. Отримав агрономiчну освiту в Нiмеччинi. У 21 рiк успадкував батькове майно: 33 тис. десятин землi, 35 тис. тонкорунних овець, два табуни коней (близько 500 голiв) i велику кiлькiсть рогатої худоби. Маєток Зоринка, що належав тiтцi, спочатку перейменував в Олександрiвку на честь тестя, а пiсля утворення поштової контори — в Балтазарiвку, на честь батька, оскiльки в Росiї було багато Олександрiвок i постiйно плутали адреси.

У 1888 р. одружився у м.  Москвi на Марiї Олександрiвнi Шлiппе. У сім’ї народилося читири сини — Олександр, Лев, Сергiй, Юрiй, а також доньки — Марія, Єлизавета та Ольга. Доля четвертої, Нiни, невiдома. Сини по досягненню 18 рокiв отримували по 500 десятин землі для власного господарювання. З дiтей пережили революцiйнi часи ХХ ст. лише Сергiй i Олександр.

У 1886 р. визначений на службу почесним членом “Херсонського губернського піклування дитячих притулків”, з 1889 по 1895  рр. був почесним мировим суддею по Днiпровському повiту Таврiйської губернiї. С.Б. Скадовський з 1887 р. обирався предводителем дворянства Днiпровського повiту Таврiйської губернiї, переобраний на цю посаду в 1890 р. та 1893 р. У цьому ж році починає будувати пристань i нове містечко. Був С.Б.  Скадовський значним благодійником того часу, в 1899 р. вiн передав 5000 пудів проса незаможникам Днiпровського повiту.

З 1897 р. — предводитель дворянства Таврiйської губернiї, переобирався в 1900 р. та 1903 р. Камергер Двору Його Імператорської Величності (1902 р.). Дiйсний статський радник (1904). Голова повітових (1887-1897 рр.), а потiм, у 1897-1906 рр., губернських Земських Зборів (аналог сучасного голови обласної ради). В 1904 р. у Харбіні та 1915 р. на Зхідному фронті Скадовський займався організацією польових шпиталів Червоного Хреста. Повага до С.Б. Скадовського була великою, коли в 1906 р., в Олешках, обирали виборщиків для виборів до Державної думи, то з 68 голосуючих за Скадовського проголосували найбільше — 53 (15 проти). Він отримав перше місце у рейтингу.

У 1906 р. обраний у Державну Раду, котра була верхньою палатою тодішнього російського парламенту. Пiд час роботи в Раді брав участь у ряді закордонних візитів російських парламентарів. У 1912 р. вибув зi складу Державної Ради. З 1913 р. i до 1917 р. був обраний гласним (депутатом) земських зборів Днiпровського повiту i був одним з чотирьох гласних Таврiйської губернiї вiд Днiпровського повiту. Був також почесним мировим суддею Сiмферопольського повiту, попечителем Сiмферопольського реального училища та дитячого будинку Таранова — Бєлозерова.

Завжди допомагала чоловiку Марiя Олександрiвна Скадовська. Пiд час першої свiтової вiйни вона обладнала в мiстечку за власний кошт лазарет на 39 мiсць для поранених. Добровiльно пiшла сестрою милосердя Червоного Хреста на захiдний фронт пiд Львовом, за цю роботу була нагороджена медаллю “За хоробрiсть” i Георгiївською стрiчкою. Перебування на фронті підірвало її здоров’я i восени 1917 р., в Херсоні, вона померла.

С.Б.Скадовський мав ордени Св. Станiслава 1-го, 2-го i 3-го ступенiв, Св. Володимира 3-го i 4-го ступенiв та Турецький орден “Османiя” 2-го ступеня. Крiм того, срiбну медаль на пам’ять коронування (1896) для носiння на Андрiївськiй стрiчцi, Романiвський знак 2-го ступеня та срiбну медаль на пам’ять про Олександра ІІІ на Олександрiйськiй стрiчцi. Останнiй свiй орден вiд імператора Миколи ІІ — орден Св. Ганни першого ступеня з зiркою — Сергій Балтазарович отримав 1 січня 1917 р.

Сергій Балтазарович Скадовський помер на 56 роцi життя вiд паралічу серця у Скадовську. Похований у Свято-Сергiївськiй церквi поряд з дружиною, але в 30-тi роки здійснено їх перепоховання на міському кладовищі. До сторіччя Скадовська у місті відкрито пам’ятник С.Б.Скадовському. Його іменем в 2000  р. названо українське торгове судно “Сергій Скадовський”. З 1999 р. — Почесний громадянин мiста Скадовська (посмертно).

* * *

1911 года октября дня. По указу ЕГО ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА, Правительствующий Сенат слушали: прошение потомственного дворянина действительного статского советника Камергера Двора ЕГО ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА члена Государственного Совета Сергея Балтазаровича Скадовскаго, в коем ходатайствует от утверждении за ним польского герба “Доленга”. Приказали: Усматривая из дела, что проситель, в звании камергера Двора ЕГО ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА, действительный статский советник Сергей Балтазарович Скадовский, причисленный определением Таврическаго Дворянскаго Собрания, состоявшимся 15 сентября 1883 года, к роду Скадовских, утвержденному в дворянском достоинстве определением Временного Присутствия Герольдии 12 февраля 1840 года, в лице Якова Яковлевича Скадовскаго с потомством, приходится внуком помянутого Якову Яковлевичу Скадовскаго, что хотя последний и утвержден в дворянстве по чину коллежского советника, полученному им 8 марта 1829 г., но, как видно из находившегося в рассмотрении Временнаго Присутствия Герольдии патента на чин майора, даннаго ему Польским Королем Станиславом Августом 12 декабря 1793 г., происходил из польского шляхетства и пользовался гербом “Доленга”. Правительствующий Сенат не встречает препятствий к утверждению за родом просителя означенного герба, а потому определяет, составив проект сего герба с теми изменениями и дополнениями, которые вызываются действующими ныне правилами Герольдики, поднести таковой проект на ВЫСОЧАЙШЕЕ утверждение и, по воспоследовании онаго, выдать просителю копию этого герба, о чем для объявления ему, по жительству его в гор. С.Петербурге, по Каменноостровскому проспекту, в д. Роста № 37, С.Петербургскому Градоначальнику послать указ, для изготовления же проекта герба и обращении по принадлежности из внесенных в Главное Казначейство 77 рублей — 62 рубля в доход Гербового Отделения и 15 рублей в доход казны. Предоставить г. Герольдмейстеру сделать соответствующее распоряжение.

* * *

Мы, НИКОЛАЙ II, Император и Самодержец объявляем, что верноподданный наш в звании Камергера Двора Нашего, действительный статский советник (и кавалер) Сергей Балтазаров Скадовский, родившийся 2.03.1863 г причислен Постановлением Таврического Дворянского Депутатского Собрания 1883 г к роду деда его коллежского советника Якова Яковлевича Скадовского, причисленного к потомственному дворянскому достоинству в 1840 г 3-ю часть. Сергей Скадовский по окончании Реального училища Херсона начал службу в 1886г в должностях:

Почетный член Херсонского Губернского Попечительства детских приютов; попечителя Странноприимного дома Таранова-Белозерова, почетный попечитель Симферопольского имени Нашего Реального училища, Днепровского уездного предводителя дворянства (1893-1897), состоял кандидатом на эту должность Таврического губернского предводителя дворянства (1897-1906), почетного Мирового судьи по Днепровскому уезду (1892-1901), член Государственного Совета по выборам от дворянства (1906-1912). В 1902 — звание Камергера Двора Его Императорского Величества, в 1904 — Действительный Статский Советник.

Ордена:
Св.Станислава 3-ей, 2-ой и 1-ой степени;
Св. Владимира 4-ой и 3-ей степени;
Серебряная медаль в память коронования для ношения в петлице на Андреевской ленте, и в память об Александре ІІІ на Александровской ленте;
Турецкий орден Османие 2-ой степени.

Мы подтверждаем его дворянское происхождение и включаем, чтобы ему и потомству его по нисходящей линии на все времена, представляем пользоваться польским гербом Dolenga.

П/п Его Имераторское Величество 1913 г.


УГРЮМОВ
МИКОЛА СТЕПАНОВИЧ

(18.08.1902 — 02.02.1982)

У Червоній армії з 1923 р., в 1926 р. закінчив Ленінградську піхотну школу. Командиром батальйону, в званні капітана, брав участь у радянсько-фінській війні 1939 — 1940 рр. Відзначився при взятті станції Терійокі, при форсуванні річки Бистрой, біля села Сарвелай, при взятті висоти 34,8. 18.01.1940 р. М.С. Угрюмова призначили командиром 252-го стрілецького полку. 11.02.1940 р. частини Червоної армії прорвали лінію Маннергейма, а 252-го полк взяв порт Іно. 15.02.1940 р. М.С. Угрюмову присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

З початку Великої Вітчизняної війни командував дивізією на Лузькому рубежі. В 1942 р. закінчив академію Генерального штабу. Воював на Ленінградському фронті, де командував 2-ю дивізією народного ополчення. Пізніше на Південному фронті, в складі 2 гвардійської армії 4 Українського фронту, командував 33 гвардійською Севастопольською дивізією. 2 листопада 1943 р. дивізія під командуванням М.С. Угрюмова звільнила місто Скадовськ від німецько-фашистських загарбників. Ця дивізія звільняла Україну та Чехословаччину. Генерал-майор М.С. Угрюмов після війни очолював військову кафедру Горьківського інституту, з 1961 р. — у відставці.

Нагороджений двома орденами Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденами Суворова, Кутузова, Вітчизняної війни та польським орденом “Хороброго солдата”. В 1974 р. удостоєний звання “Почесний громадянин міста Скадовська”.


ГУМАНЕНКО
ВОЛОДИМИР ПОЛІКАРПОВИЧ
(27.7.1911 — 17.02.1982)

Корінний скадовчанин. У 1933 р. добровільно пішов служити у військовий флот, а в 1935 р. закінчив курси командирів торпедних катерів. На початку війни був уже морським офіцером, з перших її днів — командиром 2 загону торпедних катерів на Балтицi. У липні 1941 р. командир 2 дивізіону, старший лейтенант Гуманенко отримав наказ атакувати караван ворожих кораблів, до складу якого входили крейсер, ескадрений міноносець, п’ять міноносців i два торпедні катери, 2 великих транспорти, 2 міноносця потоплені торпедними катерами Володимира Гуманенка, пошкоджені 2 міноносця і баржу з танками. Перемога була настільки великою, що В.П. Гуманенку 3 квітня 1942 р. було присвоєно звання Героя. Після війни продовжив службу в ВМФ, у 1951 р. закінчив Каспійське вище військово-морське училище, в 1956 р. — курси при Військово-морській академії. З 1962 р. капітан першого рангу Гуманенко — в запасі, жив у Ленінграді.

Нагороджений орденом Леніна, 4 орденами Червоного Прапора, орденами Ушакова 2 ст., Олександра Невського, Вітчизняної війни 1 ст., орденом Червоної Зірки, медалями. В 1975 р. удостоєний звання “Почесний громадянин мiста Скадовська”.


БОЯРСЬКИЙ
ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ
(1883 —  )

У 1907 р. закінчив Новоросійський університет, 44 роки виховував дітей, з 1918 р. по 1960 р. незмінно працював вчителем математики Скадовської гімназії, а пізніше — середньої школи №1, очолював станцію метеослужби.

Нагороджений орденами Леніна та Трудового Червоного Прапора. Заслужений учитель України, неодноразово обирався депутатом міської ради. В 1977 р. його ім’ям було названо пароплав, що був приписаний до Скадовського морського порту. Почесний громадянин мiста Скадовська.


ЖОЛОБОВА
МАРIЯ ІВАНIВНА
(1909 — 1969)

Ще в довоєнні роки почала працювати у Скадовськiй трудовій школі ім. Луначарського. В 1941 — 1949 рр. — директор Скадовської семирічки. Після війни, i до останніх днів життя, — вчитель математики Скадовської середньої школи № 3. Виховала i навчила не одну сотню дітей, вказала їм шлях у житті.

Нагороджена медаллю Макаренка, Відмінник народної освіти, заслужений учитель України. В 1977 р. її ім’ям було названо пароплав, що був приписаний до Скадовського морського порту. Почесний громадянин мiста Скадовська.


ДЕНИСОВ
КОСТЯНТИН ДМИТРОВИЧ
(27.08.1915 — 20.11.1988)

У ВМФ з 1934 р., у 1936 р. закінчив Єйську школу морських льотчиків. З 1936 р. — на Далекому Сході, учасник боїв біля озера Хасан у 1938 р. На фронтах Великої Вітчизняної війни старший лейтенант К.Д. Денисов з першого дня 1941 р., а вже наприкінці 1941 р. він капітан. До жовтня 1942 р. командир 7-го авіаційного полку Чорноморського флоту К. Д. Денисов провів 233 бойових вильоти, в повітряних боях збив особисто 7 і в складі групи 6 літаків противника. 23.10.1942 р. йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В 1943-1944 рр. гвардії підполковник К.Д. Денисов — командир Скадовської авіаційної групи. Війну закінчив полковником на Далекому Сході, керуючи 16 змішаною авіаційною дивізією. Під час війни К. Денисов здійснив 536 вильотів, збив 13 ворожих літаків особисто і 6 — у групі. До 1947 р. на командних посадах у Військово-повітряних силах, у 1950 р. закінчив Академію Генерального штабу. В 1953 р. генерал-майор авіації К.Д. Денисов захистив кандидатську дисертацію, в 1958 р. йому присвоєно звання доцент. Нагороджений орденом Леніна, 4 орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 3 ст., Ушакова 3 ст., Вітчизняної війни 1 ст., Червоної Зірки. З 1976 р. — у запасі. Автор книги “Под нами — Чёрное море“. На його честь іменовано село в Сімферопольському районі Криму. Почесний громадянин міста Скадовська.


КАРТАШЕВСЬКИЙ
ВСЕВОЛОД ЯКОВИЧ

(15.09.1879 — 1978)

У 1904 р. закінчив Санкт-Петербурзьку військово-медичну академію, направлений у військову частину в Середній Азії, був лікарем російського консульства в Тегерані (Іран), потiм працював лікарем у Херсоні, а з 1920 р. — у Скадовську. Саме в чорноморському мiстечку йому довелося пропрацювати майже сорок рокiв на лiкарськiй нивi, в 20-ті роки йому доводилося бути терапевтом й хірургом, педіатром і інфекціоністом. У період німецької окупації i після війни був завідуючим районною полiклiнiкою. Нагороджений медаллю “За відвагу”, а в 1958 р. — грамотою Президії Верховної Ради України. З 2001 р. — Почесний громадянин мiста Скадовська.

Всеволод Якович виховав двох синів. Григорій Всеволодович Карташевський (1905-1983 рр.) закінчив у 1921 р. Скадовську школу № 1, до 1924 р. працював у місті. В 1960-1975 рр. — начальник планово-економічного управління Міненерго УРСР. Нагороджений орденом “Знак Пошани” і шістьма медалями, “Почесний енергетик СРСР”, персональний пенсіонер республіканського значення. Володимир Всеволодович Карташевський (1912 р.н.) у 1927 р. закінчив Скадовську семилітню школу. В 1938-1975 рр. пройшов шлях від інженера до начальника Головного управління Міністерства машинобудівної промисловості УРСР.

Нагороджений орденом “Червоної зірки” та орденом “Знак Пошани”, персональний пенсіонер союзного значення.


СИЛИН
ОЛЕСЬ ОПАНАСОВИЧ
(1913)

Заслужений архiтектор України та заслужений дiяч культури України. Народився i вирiс у Скадовську. У 1931-1933 рр. керував топографічними експедиціями в Сибіру, Забайкаллі, Монголії, Маньчжурії. У 1938-1940 рр. — головний інженер фортифікаційного корпусу Тихоокеанського флоту, архітектор і будівничий, всебічно освічений фахівець з енциклопедичними знаннями. Отримав досвід бойових операцій на Хасані й Халхін-Голі, зводив укріплення на Далекому Сході, в роки Другої світової — головний фортифікатор смуги оборонних рубежів України, Дону, Сталінграда. З часом — офіцер танкових військ, начальник у танковій розвідці штурмової армії прориву. У 1943-му, одразу після визволення Харкова, перший секретар ЦК Компартії України М. Хрущов забрав його, пораненого, під розписку зі шпиталю відбудовувати військову промисловість. Пiсля вiйни — головний iнженер-архiтектор Центральної групи вiйськ, вiдтворював Вiденський оперний театр та собор Святого Стефана в столицi Австрiї, архiтектурнi та iндустрiальнi комплекси в Чехословаччинi, Угорщинi та Югославiї. Очолював постійно діючу наукову комісію різнопрофільних фахівців у справах реставрації меморіального будинку та садиби Кобзаря у провулку Тараса Шевченка в Києві, клопотався проблемами меморіального комплексу діячів української культури на вулиці Саксаганського, будинку Заньковецької, ансамблю Фролівського монастиря, колегії Галагана, брав участь у впорядкуванні Михайлової гори, досліджував фортифікаційні споруди Києва. Згодом реконструював Києво-Печерську лавру, Успенський собор, Михайлiвський золотоверхий монастир, музей козацької слави на Хортицi, костьол Фара в Ізяславi, замок Кiнгiсепп в Естонiї та Катеринiнський собор у Херсонi. Автор книги “Народ мiй є! Народ мiй завжди буде!”.

Нагороджений орденами Червоного Прапора, Вiтчизняної вiйни, Червоної Зiрки, Ярослава Мудрого V ст. З 2004 р. — Почесний громадянин міста Скадовська.


ТИМОШЕНКО
ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ

Перший літописець i історик мiста. Пройшов вiйну, повернувся в Скадовськ, де працював вчителем iсторiї Скадовської середньої школи № 1, створив музей школи. Заснував міський iсторико-краєзнавчий музей, котрий i очолив у 1976 р. Музею в 1978 р. присвоєно звання народного. Співавтор книжки “Скадовськ”, виданої в 1969 р., автор путівника “Скадовськ”, котрий перевидавався 1981 р. та 1986 р. Написав розділи про мiсто в двох виданнях “Історії міст i сiл Української РСР”, автор книг “Мій рідний край” (1993 р.) та “Скадовськ. Сторiнки iсторiї. 1894-1994.” (1993 р.). З 2004 р. – Почесний громадянин мiста Скадовська (посмертно).


ШУЛЬГА
ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ
(1889 — 1956)

Художник, заслужений діяч мистецтв України. Народився в селi Михайлiвка, юнацькi роки провiв у Скадовську. Закiнчив Одеське художнє училище (1911 р.) i Петербурзьку академiю мистецтв (1917 р.). З 1922 р. і до кінця життя жив у Харковi.

Автор картин “Ленський розстрiл”, “Братання”, “Переяславська рада”. Не забував митець i рiдного краю, пам’ять про Джарилгацьку затоку зображена ним у картинах “Рибалка”, “На березі моря”, “Яхти на причалi” та “В порту Скадовськ”, “Двір будинку сім’ї художника”.

Почесний громадянин міста Скадовська (посмертно).


ВИСОЧЕНКО
МИКОЛА ПЕТРОВИЧ
(1924)

Пішов добровольцем на фронт у 1941 р. Дійшов до Одера, був тяжко поранений, отримав орден Слави. Закінчив сільськогосподарський інститут, працював головним агрономом колгоспу “Радянська Україна”, в 1966 р. отримав орден Леніна. Під його керівництвом було досягнуто значних результатів, освоєно вирощування нових сортів “Кавказ” і “Прибой”. Озимої пшениці збирали по 46 ц/га.

Микола Петрович — заслужений агроном УРСР, а в 1973 р. йому присвоєно звання Героя соціалістичної праці. Почесний громадянин міста Скадовська.


ПОПОВИЧ
ГРИГОРІЙ СИМОНОВИЧ

З 1941 р. учасник Великої Вітчизняної війни, перебував у різних авіачастинах.

Нагороджений медалями “За відвагу”, “За оборону Кавказу”, “За Перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.” Після війни працював у колгоспі “Радянська Україна”. За вагомі досягнення нагороджений орденом Леніна, Герой соціалістичної праці. Почесний громадянин міста Скадовська.

 


СТАРИКОВ
ІВАН ТЕРЕНТІЙОВИЧ
(12.03.1922 — 17.06.2005)

Народився  12  березня  1922 року  в селі  Камбулат  Петровського  району  Ставропольського краю в селянській сім’ї.

У перiод Великої Вiтчизняної вiйни був бойовим офiцером. Побачене на війні описував у власних творах таких як “Переднiй край” (1981 р.), “Планшет генерала” (1985 р.) тощо. Також є Автор романiв “Зорi в серцi” (1982 р.) та “Русло”, повістей “За чужим столом” (1961 р.), “Большая нефть” та “Чаша айрану” (1980 р.), збiрок “Баллада о твоём сердце” та “Червона шипшина” (1983 р). Також написав ряд драматичних поем: “Чиста, как пламя”, “Дети земли” та “Наталья Пушкина”.

У перiод з 1963 по 1981 рр. був редактором Скадовської районної газети “Чорноморець”. Нагороджений орденом “Знак Пошани” та “Вітчизняної війни І ст.» Член Національної спілки письменників України. З 2002 р. — Почесний громадянин мiста Скадовська.


КОВАЛЕНКО
АНДРІЙ ЮХИМОВИЧ
(1926 — 2013)

У 1941 р. закiнчив 7 класiв, а вже в 1943  р. направлений у школу молодших командирiв. З 1944  р. брав участь у бойових дiях на територiї Бiлорусiї, Литви, Латвiї, а пiзнiше Фiнляндiї. Демобiлiзувався в 1950 р., працював вчителем, а з 1952 р. по 1955 р. — директором Скадовського будинку культури. З 1955 р. по 1971 р. — завiдувач вiддiлом культури Скадовського району. З 1973 р. по 1991 р. був головою виконавчого комiтету Скадовської мiської ради. З 1999 р. — голова Скадовської районної органiзацiї ветеранiв вiйни i працi. Нагороджений орденом Вiтчизняної вiйни ІІ ст., орденом “Знак Пошани”, орденом “За мужність”, бойовими та ювiлейними медалями. З 2002 р. — Почесний громадянин мiста Скадовська.


БОКША
ЄВГЕНІЯ МИКОЛАЇВНА
(16.02.1932)

Закiнчила Скадовську школу № 1 в 1951 р. та педагогiчний унiверситет. Працювала вчителем росiйської мови i лiтератури, до 1958 р. — директор Виноградівської школи, в 1958 — 1960 рр. — директор Першотравневої школи. З 1962 р. — завуч Скадовської школи-інтернату, а з 1965 р. стала директором школи № 1 мiста Скадовська, котру очолювала протягом 25 рокiв. Школа пiд її керівництвом отримала в 1979 р. звання Зразкової.

Євгенія Миколаївна є відмінником народної освіти та заслуженим вчителем України (1985 р.), нагороджена орденом “Знак Пошани” (1971 р.), медаллю “За доблесну працю” (1960 р.), медаллю Макаренка (1980 р.). З 2002 р. — Почесний громадянин мiста Скадовська.


КОЖЕМ’ЯКIН
ГРИГОРIЙ СЕМЕНОВИЧ
(25.12.1930)

У 1973 — 1982 рр. — перший секретар Чаплинського районного комiтету КПУ. В 1982 — 1990 рр. — перший секретар Скадовського районного комiтету КПУ. Депутат Чаплинської районної ради чотирьох скликань, депутат Скадовської районної ради трьох скликань та депутат Херсонської обласної ради одного скликання. В 1990 — 1991 рр. — голова Скадовської районної ради народних депутатів. Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Жовтневої революції, медалями. З 2002 р. — Почесний громадянин мiста Скадовська.


ЩЕРБАК
ВОЛОДИМИР ЄВЛАНОВИЧ
(1930)

Кiнорежисер-аматор i лiтописець мiста. З 1959 р. працював у Скадовському морському порту головним диспетчером. У 1967 р. очолює кiностудiю “Маяк”, котрою за час iснування створено близько 120 кiнофiльмiв i кiносюжетiв. “Гранi пам’ятi”, “Нiхто не забутий, нiщо не забуто”, “Село в степу”, “Вiдпочинок портовикiв”, “100 рокiв Скадовську”. Нагороджений знаком “Почесний робiтник морського флоту” та медаллю “Захисник Вiтчизни”. Вийшовши на заслужений відпочинок, керував гуртками фото- та кіносправи, приймає участь у роботі краєзнавчого музею. З 2004 р. – Почесний громадянин міста Скадовська.


СКАДОВСЬКИЙ
БОРИС СЕРГІЙОВИЧ
(17.03.1921)

Онук засновника міста С.Б. Скадовського. Працював відповідальним директором Postalia GmbH — підприємства по виробництву i продажу машин для механізованої відправки пошти, президент Postalia inc. (Чикаго. США) та EPOSA (Кiто. Еквадор), голова ISO, TC 96 (міжнародна організація стандартизації машинного бюро), засновник і президент (1967-1972 рр.) EUROBIT (Європейське об`єднання індустрії механізації пошти i технології інформатики), на сьогодні його почесний президент. Радник державної болівійської пошти. В 1983 р. уперше приїхав у СРСР. У 1999  р. отримав диплом дійсного члена Російського Дворянського Зібрання. Б.С. Скадовський доклав багато зусиль для відродження пам’яті про родину Скадовських, заснування Скадовська та історію  краю. Проживає  в  Берліні (Німеччина). З 2004 р. — Почесний громадянин мiста Скадовська.



 

 

За матерiалами книги «Скадовськ та скадовчани». Автор: О.М. Лиховид.)


 

 

 

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора