Іхтіофауна
Ще Й. Тунман, у 1777 р., вказував, що на островах Північного Причорномор’я, в тому числі Тендрі та Джарилгачу, живуть рибалки. А за описом інженер-полковника Томілова, 1774 р., запорожські козаки ловили рибу на березі Дніпробугського лиману, на островах і при гирлі Дніпра, а по лівому березі було 5 рибних заводів. Ловили переважно стерлять, осетр, білугу, камбалу, оселедця та скумбрію (баламута).
У 1853 р. від Тендри до Перекопу розташовувалося 17 риболовецьких партій, в яких працювало 264 робітника, проте скільки їх працювало на Джарилгачі або в Джарилгацькій затоці – невідомо.
Академік та майбутній ректор Петербурзького університету К.Ф. Кеслер, в 1858 р. побував в північному Причорномор’ї, й залишив працю “Путешествие с зоологической целью к северному побережью Черного моря и в Крым”. Серед морських риб, К.Ф. Кеслер, називає перш за все скумбрію (Scomber scombrus) або баламут, котра з’являлася з травня по вересень на всьому північному Причорномор’ї, аж до Кінбурської коси. Головні баламутні заводи розташовувалися вздовж південного берега Кінбурзьської коси та на острові Тендра. Тоді на Кінбурзьсьскій косі та на Тендрі вишки не застосовуються а дізнавалися про наближення табунів баламута від птахів – кряків та риболовів. Табуни баламута сягали від 10000 до 50000 штук та завжди слідували за табунами анчоуса. Самі баламути іноді переслідувалися дельфінами та тюленями. Неводи для ловлі баламута були 360 сажень в ширину. На Тендрі, в 1858 р., нараховувалося до 15 рибних заводів. Острівні озера заростали очеретом котрий слугував паливом для рибалок. Місце, що займається рибним заводом називається ставкою і береться в оренду у власника острова – Потьє. При кожному заводі мається холодильник, кухня і п’ять наметів для рибалок. Рибацька артіль, що називалася Тафа та існувала при кожному рибному заводі і складалася з 16 чоловік: атамана, двох крилашів або кодольщиків, кухаря, бондаря, засольщика та 10 лямщиків або простих рибаків. Артіль домовляється з власником рибного заводу про порівний розподіл прибутку після вирахування затрат на харчі, бочки, сіль. Артіль ділила свою частину на 16 долей, проте атаман отримував ще й доплату від власника заводу. Тафа наймалася за звичай на Святого Миколу (23 травня) та працювала до Покрови (14 листопада).
К.Ф. Кеслер розповідав про паламіду (Pelamys sarda), котра в значній кількості водитлася в морі, проте в лиман ніколи не заходила. Цареградський баламут або тунець (Thynnus trachurus) біля північних берегів рідко досягав більше 6 футів. Ставрида або йоржик (Caranx trachurus) з’являлася щорічно. Кефаль зустрічалася в значній кількості, найбільше її виловлювали на Кінбурзьській косі. Кефаль проникала в озера на Кінбурзському півострові, в Тендрівську затоку, в озера Кефальне Устричне, в Джарилгацьку затоку, де жила протягом всього літа. Морська камбала (Rhombus maeotieus) трималася більше подалі від берега. Проте в Тендрівській та Джарилгацькій затоках, влітку і взимку, ловилася лиманська камбала або глоса (Piatessa luscus). Морська собака (Acanthis vulgaris) дуже рідко заходила на Кінбурзьську косу та на Тендру. Морська лисиця (Raja clavata) з’являється рідше ніж морський кіт (Trugon pastinaca). Відро бичків коштувало в Очакові 15 копійок, проте за одного морського коника (Hippocampus guttulatus) могли запросити 50 копійок. Автор згадував, що в Перекопі йому говорили, що “в конечній частині затоки Чорного моря зустрічаються тільки одні бички”. Тут малися на увазі Каржинська, Каланчацька та Перекопська затоки.
В “Статистичних таблицях про господарське становище сіл Дніпровського повіту за 1886 р.” говориться, що в селі Красне 15 сімей займаються рибальством. Працювали партіями по 4 на одному човні під назвою дубок. Рибаки промишляли як в затоці так і виходили у відкрите море через Софіївське гирло, або перетягували дубки через Джарилгацьку косу в тому місці, де вона не перевищувала 5 метрів. Для вилову червоної риби використовували “Сандоль”, для кефалі – сітку з рогози. Найбільший улов червоної риби вони мали в липні, кефаль ловили переважно весною і восени. В с. Красне рибу продавали оптовикам з Херсону за наступними цінами: пуд (16 кг) осетра коштував 3–4 рублі, білуги – 3 руб., пестрюги – 4 руб., кефаль оцінювали по 5–6 руб. за пуд. Краснянські рибалки за літо заробляли по 200–300 руб. В тих же “Статистичних таблицях… 1886 р.” вказувалося, що жителі села Карги рибним промислом не займалися, зате сюди на вилов риби приїздили спритні мешканці Зубрівки та Станіславу.
Наприкінці ХІХ ст. рибопромисловець Сєріков орендував у Вассала весь острів Тендра та прилеглі береги. На східній конечності Тендри були влаштовані рибні заводи. Рибальські артілі Сєрікова рибалили і біля берегів Джарилгача, оскільки іншого монополіста тут не було. На початку ХХ ст. рибу в Джарилгацькій затоці ловила греки.
В 1928 р. Павло Лукницький згадував як він на острові Джарилгач, ловив камбалу. К. Паустовський в повісті “Чорне море” (1935 р.) пишучи про Джарилгацьку затоку вказував, що “рибаки називають зостеру “осетровою травою”. Вперше, в 1969 р., біля порту Скадовськ, було виловлено та доставлено в зимовали кефалевого заводу 150 тис. мальків кефалі.
В ХХ ст. монополіс-том, з вилову та переробки риби, в Джарилгацькій затоці був Скадовський риболовецький колгосп “Приморський”. Останнім головою колгоспу, в 2001–2005 рр., був батько автора цієї книги Микола Олексійович Лиховид. Ще в 1985–1987 рр. він працював рибінспектором в цьому колгоспі, тому я з дитинства знав про чорноморську рибу якщо не все то дуже багато. Ми з ним рибалили в Каланчацькому лимані та Каржинській затоці.
Нині у Чорному морі налічується 167 видів риб – своєрідних і по-своєму цікавих. Вони унікальні не тільки по екологічних ознаках, але і по своїх назвах. Багато хто з них названий як хижі і домашні тварини, птахи, різні предмети і явища – бички, лисиці, коти, собаки, голки, горбилі, коники, йоржики, скати, та інші.
До однієї родини голкових належать морськi голки (Syngnathidae) та морськi коники (Hippocampus ramulosus). Морський коник чорноморський (Hippocampus guttulatus microstephanus) – невелика кісткова риба, що має розміри від 4 до 20 см й веде малорухомий спосіб життя. Віддае перевагу солоній, чистій та прохолодній воді з піщаним дном, але не глибше 7 м. В Джарилгацькій затоці довжина до 13 см, маса до 10 г. Маскуючись серед підводної рослинності живиться дрібними планктонними безхребетними, зрідка ікрою та мальками риб. Здатні втягувати їжу з відстані 4 см. В Джарилгацькій затоці найбільше їх зустрічається проти сіл Красне та Володимирівка. Біля берегів масово з’являється звичайно навесні і восени. Майже зник у рекреаційних зонах через надмірний вилов, оскільки використовується як сувенір.
В солоних лиманах серед зостери та цістозіри бородатої ховаються зеленушки (Symphodus ocellatus), що мають строкате забарвлення. В Чорному морі мешкають 8 видів цієї стадної риби. Завдяки міцним зубам зеленушки живляться не лише червами, а й молюсками та ракоподібними.
Відомою славою користуються бички (Gobiidae), яких в Чорному морі відомо 24 видів. Бички – в основному морські донні риби, – але деякі мешкають в приморських опріснених озерах, лиманах і гирлах річок. Багато видів бичків виділяються своїм незвичайним забарвленням і здатністю змінювати її в певних періодах і ситуаціях. В звичайні ж періоди життя різні види бичків відрізняються за кольором тіла. Бичок-травник (Zosterisessor ophiocephalus) буває багатоколірний, на його тілі з переважанням зелених кольорів є різні бурі плями і смужки. Бичок-кнут (Mesogobius batrachocephalus) буває коричнево-жовтий з більш темними коричневими плямами іноді навіть чорний, сягає довжини 37 см, при вазі 800 грамів. Бичок-пісочник (Gobius melanostomus) має світло-бурий колір з темно-бурими плямами на боках, має довжину до 20 см. Найпоширеніший промисловий вид – бичок-кругляк (Gobius fluviatilis) має бурий та жовтувато-сірий колір, довжиною до 18 см. Живляться всі бички мальками менших рибок, комахами, червами та дрібними слизняками. Нерестяться всі бички весною, переважно в березні. На жаль, останніми роками кількість бичків в Джарилгацькій та Каркінітській затоках різко скоротилася. Промисловий лов бичків практично припинився. Лише в селі Красне й досі діє бригада, котра спеціалізується на бичку. Ловити бички в Скадовську на вудку, можна прямо з пірса, біля морського порту, поблизу Турецької бухти, біля Каржинських островів та в багатьох місцях на острові Джарилгач. Але найкраще на човні вийти в море на відстань в 1 км. З човна можна використовувати як вудочку так і закидачку з грузилом на 40 грамів. На крючок десятого номера можна наживляти черв’яка, морського черв’яка (нєрєіса або поліхета), шматочки риби зеленушки або креветки. Наловивши з десяток бичків потрібно поміняти місце, оскіль-ки бичок риба малорухлива й сама до вас навряд чи припливе. Спійману рибу краще тримати в воді. За день, якщо поталанить, можна впіймати до 150 бичків.
Чорноморський шпрот (Sprattus palericus) відноситься до сімейства оселедцевих. Шпрот – риба невелика, її розміри в довжину не більше 14 см, а вага всього 8–10 грамів. За розмірами вона приблизно така ж, як чорноморська хамса-анчоус. Шпрот відрізняється від хамси за кольором, за формою голови і всього тіла. Шпрот – риба холодолюбива, влітку знаходиться в придонних шарах вод, де температура не перевищує 8–14°С, взимку наближається до узбережжя, тут же і розмножується. Лов шпрота проводять в літній час, а хамси – взимку.
До цінних видів чорноморських промислових риб відноситься чорноморська камбала (Pleuronectes platessa) або калкан. Вона не схожа на інших риб, тіло у неї горизонтально-плоске, пристосоване до донного способу життя, нижня частина біла. Зверху тіло темно-сірого кольору, покрито кістковими шпильками, і коли риба без руху, її важко відрізнити за кольором і рельєфом від темного піщано-мулистого дна. Разом з двома суцільними плавниками, що йдуть від голови до хвоста, калкан схожий на ромб, що рухається, іноді завдовжки до 1 м та вагою 12 кг. Незвичайно розташуванні очі – обидва вони знаходяться на одній стороні голови і бачить риба тільки над собою. Живиться камбала донною рибою та крабами. Дуже схожа на камбалу глос (Pla-tichthys flesus), але за кольором сіро-зелена і розміром значно менше. Промисел цієї риби триває з липня по грудень. Обидва види риб дуже поживні та смачні.
Серед заростей водоростей Каркінітської затоки ховаються морські йоржі (Scorpaena porcus). Йоржі мають особливість скидати шкіру як змія.В затоці зустрічаються цінні промислові риби – чорноморський оселедець (Alosa pontika) та тюлька (Clupeonella cultriventris). Оселедець стадна риба, котра досягає 30 см в довжину. Живиться оселедець дрібною рибою та ракоподібними. Зимує в морі, а весною йде на нерест в гирла рік, восени повертається назад разом з молодняком.
Водяться в прибережних затоках стайні риби – кефаль (Mugil au-rata) та лобань (Mugil Cephalus). Кефаль досягає довжини 40–50 см і вагу 1–2 кг, а лобань має максимальну довжину 80 см і вагу 5–6 кг. Нереститься риба в травні–вересні, зимує риба у відкритому морі. Особливістю кефалі є їх здатність жити як в сольових, так і в прісних водах.
Лосось чорноморський (Salmo trutta labrax) з’являється в Каркінітській затоці біля східної конечності острова Джарилгач, заходить на нерест в гирло Дніпра, раніше заходив в гирло річки Каланчак. У морі живе поодинці або невеликими групами. Досягає довжини тіла 110 см, маси – 24 кг. Нерестовий хід починається з переміщення найбільших особин у лютому, набуває максимуму у квітні – червні. Нерест триває з жовтня по січень. У 2–5 річному віці молода риба потрапляє в море. У морі живиться переважно шпротом, рідше ракоподібними. Лосось чорноморський занесено до Європейського Червоного списку (1991 р.), вилов заборонено “Правилами рибальства в басейні Чорного моря” (1983 р.).
Горбиль світлий (Umbrina cirrosa), з родини окуневих, зустрічається лише біля берегів острова Джарилгач, в Каркінітській затоці. Тримається у придонних шарах переважно на піщаних мілинах з домішкою мулу. Довжина тіла близько 50 см. В серпні йде на нерест у прибережну зону. Живиться придонними організмами: креветками, крабами, червами, частково рибами.
Cучасна іхтіофауна також представлена осетровими рибами (Acipenseridae) – стерляддю, севрюгою та чорноморсько-азовським осетром (Acipenser guldenstadti colchicus). На відміну від інших риб тіло осетрових покрито п’ятьма прямолінійними рядами шиповидних кістяних пластинок. Раніше ці види риб називали червоною рибою за виключно високі смакові якості м’яса та ікри.
Проте, в осетровій траві, за К. Паустовського, ловили скоріш не осетра а іншого представника осетрових – шипа. В Каркінітській затоці, біля східної конечності острова Джарилгач зустрічалася риба шип (Acipenser nudiventris) родини осетрових, проте вже в другій половині століття цю рибу ніхто не виловлював. Шип був ціною харчовою рибою, при довжині 2 м мав вагу до 40 кг та тривалість життя до 30 років. Цей вид не зник взагалі, його занесено до Європейського Червоного списку (1991 р.) та заборонено вилов “Правилами рибальства в басейні Чорного моря” (1983 р.), а для відтворення виду потрібна його реакліматизація.
Морський кіт (Dasyatis pastinaca), або хвостокол, відноситься до числа хрящевих риб. На його довгому тонкому хвості розташовано один або два гострі відростки із зазубленими шпильками. При нападі на супротивника морський кіт старається ударом хвоста нанести рану за допомогою цих шпильок, на яких є залози, що виділяють сильну отруту. Сила удару морського кота велика, оскільки сам кіт володіє масою до 10 кг і завдовжки буває від 1 до 2 метрів. Укол ската дуже болючий а іноді смертельний, але самі скати бояться шуму й тому там де купається велика кількість людей скатів зазвичай немає. А от в місцях не дуже людних треба бути обережним, оскільки скати можуть зариватися в пісок. Живиться скат дрібною рибою, ракоподібними та придонними тваринами. Генетично морський кіт представляє живородячу рибу. Щорічно в літній час самка народжує від 4 до 8 дитинчат. Їнший скат – морська лисиця відрізняється від морського кота меншими розмірами. Її тіло покрито великою кількістю шпильок сіро-коричневого кольору, має довгий хвіст із загостреними щербинами. Самі скати в їжу вживаються рідко, а от його печінка багата вітаміном D та містить близько 63% жиру.
Чорноморська акула або катран (Squalus acanthias ponticus) – єдиний представник акул в Чорному морі. Вона називається ще й малою колючою акулою. Катран морська живородяча риба, відноситься до найцікавіших видів риб в Чорному морі. Її веретеноподібне тіло покрито дуже дрібною сірою лускою з невеликими рідкісними плямами білого кольору. В довжину акула досягає 150 см, а вага буває до 14 кг. Мешкає катран на глибинах 20–50 м, влітку майже ніколи не підходить до берегів, оскільки це холодолюбива риба. Народжується по 16–32 катранят довжиною 20–30 см. Живуть акули 10–12 років. М’ясо катрана має хороші смакові якості, а в печінці містяться вітаміни А і D, а також речовина, що лікує певні форми раку. Лов акули набув промислового значення нещодавно. У літній час катрана ловлять спеці-альними крюками в місцях скупчення хамси, камбали та ставриди, якими вона харчується. Чорноморська акула-катран на людину не нападає і вважається безпечною.
Автор: О.М. Лиховид.