Скадовська міська громада
Херсонська область, Скадовський район
Логотип Diia
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Острів Ахілла

На острові Джарилгач археологами знайдено кургани та рештки стоянок епохи неоліту, що датовані V–ІІІ тис. до н. е. В цей час, крім кам’яних виробів, з’являється кераміка й різні предмети з кістки та дерева. На острові Джарилгач також знайдено поховання епохи бронзи ІІ–І тис. до н. е. На епоху пізньої бронзи (ХІІ ст. до н. е.) припадає розквіт міста Мірмідон, яке знаходився на узбережжі Азовського моря. А вихідцем з Мірмідону був син мірмідонянського царя – Ахілл. Лікофрон Халкідійський (ІІІ ст. до н. е.) називає Ахілла царем скіфів. Римський географ Мела Помпоній (І ст. н. е.), переповідає легенду, про те, як Ахілл після перемоги над ворожим флотом, в водах Чорного моря, святкував перемогу разом із своїми товаришами, і на одному півострові влаштував змагання з бігу. Цей півострів отримав назву Dromos Achilleos, тобто Ахіллів Біг. Від тієї пори вчені ототожнюють Dromos Achilleos з сучасною акумулятивною системою Тендра–Джарилгач.

На відміну від римлян, античні греки вважали, що значущі події не обходяться без участі всемогутніх богів Олімпу, і вищезгадана версія була для них банальною. Не міг найвеличніший герой Троянської війни Ахілл, син царя Пелея та богині моря Фетіди, вихованець самого кентавра Хірона так просто бігати по безлюдному острову. Від руки Ахілла, як відомо, загинули: Гектор – син царя Трої Пріама, цариця амазонок Пенфесілея та цар ефіопів Мемнона. Тому жителі давнього Причорномор’я не могли ототожнювати з Ахіллом лише походження назви острова, вони пов’язували з ним саме утворення острова.

Острів Ахілла

До участі в Троянській війні Ахілла хитрощами залучив інший античний герой Одіссей. Ахілл на чолі ополчення мірмідонян, на п’ятдесяти кораблях, став учасником походу на Трою, і прибув в Авліду. На цей час припадає його участь в жертвоприношенні Іфігенії – доньки царя Агамемнона. Коли грецький флот, котрий направлявся під Трою, затримався в гавані Авліда через відсутність супутнього вітру, місцевий жрець оголосив про гнів богині Артеміди на царя Агамемнона, і необхідність принести в жертву доньку царя. Поступаючись вимогам ахейського війська цар погодився. Іфігенію доставив в Авліду відомий вже Одіссей.

Згідно з трагедією Еврипіда “Іфігенія в Авліді” (V cт. до н. е.) аби визвати Іфігенію для жертвоприношення, їй повідомили про одруження з Ахіллом, при чому без його відома. Тому, коли Ахілл дізнався про це, готовий був захищати Іфігенію зі зброєю. Хоча в більш ранніх версіях міфу цей романтичний образ Ахілла абсолютно відсутній. Він був зацікавлений в жертвоприношенні Іфігенії не менше ніж військо, аби швидше відплисти до Трої. Але красуню–царівну під час жертвоприношення врятувала богиня Артеміда, замінивши її на жертовнику ланню. Іфігенію богиня перенесла на північний берег Понту Евксинського (Чорного моря), де царівна стала жрицею в храмі Артеміди.

Бажаючи бути причетними до великого героя, жителі північного Причорномор’я доповнили класичний міф про Ахілла та Іфігенію. У Дiонiсiя Перiєгета (ІІ ст. н. е.) він виглядає інакше. Ахілл, вже після інциденту в Авліді, відвідував Північне Причорномор’я і зустрівши Іфігенію вирішив взяти її за дружину. Але жриця давала обітницю не мати шлюбу і тому не могла погодитись з Ахіллом. Закоханий до нестями Ахілл замислив взяти Іфігенію силою. Він погнався за своєю коханою, яка вирішила ліпше кинутися в море, ніж зрадити своїй покровительниці. Артеміда й на цей раз допомогла своїй улюблениці. Коли Іфігенія кинулась в море, Артеміда стала посипати перед нею пісок. Довго біг Ахілл за прудкою Іфігенією, але так і не наздогнав її: ноги його тонули в піску, він стомився та й полишив Іфігенію. Так, на думку греків, утворилась у морі коса більш ніж на сто кілометрів, яку вони назвали ўчйллЭщт Дсьмпт (Ахіллесове ристалище або Ахіллів Біг). Євстафій Солунський (ХІІ ст. н. е.) писав: “Цей Біг пробіг еллінський герой Ахілл, переслідуючи Агамемнову доньку Іфiгенiю, вкрадену з Авлiди в Скiфiю, коли Артеміда підмінила її ланню для жертви”. У Еврипіда, в епосі “Іфігенія в Тавриді” (V cт. до н. е.), вже є згадка про “острів, від пташиних зграй весь білий, Ристалищем Ахілла і славний і прекрасний…”

Острів АхіллаГомер в своїй “Іліаді”, укладеній в VІІІ ст. до. н. е., описував 49–денний відрізок часу, кінець 10–річної боротьби греків за Трою (1189–1180 pp. до н. е.). Одіссею належить ідея побудови дерев’яного коня, котрий увійшов в історію під назвою “Троянський”. Трою було взято підступом. Ахілл загинув біля Скейських воріт від двох стріл Паріса, направлених рукою самого бога Аполлона. Перша стріла, влучила в п’яту, єдине місце незахищене священними водами Стікса. Ахілл утратив можливість кинутися на ворога, і Паріс уразив його другою стрілою в груди. 17 днів оплакували Ахілла, а потім спалили його прах. Душа Ахілла була перенесена на острів Левка (нині Зміїний), де він продовжував жити блаженним життям. Зміїний стали називати ўчйллЯю нзупт (островом Ахілла), на якому побудували храм, що зберігся до початку ХІХ ст. В храмі був оракул, жертовники та статуя Ахілла.

Ахілла, жителі Ольвії, називали Ахілл Понтарх, тобто Повелитель моря. Пізніше, VІ–V ст. до н.е., вони заснували на Тендрівській косі святилище, присвячене Ахіллу, яке розкопали в 1824 р., знайшовши 800 монет. Святилище знаходилося поблизу сучасного Тендрівського маяку. В декреті від ІІ ст. до н. е. говориться, що Ахіллеї (змагання на честь Ахілла) встановлені за пророцтвом жриці вустами якої говорив сам Аполлон. Провідне місце на Ахіллеях займали кінні ристалища, біг, стрибки, метання списа та диска, боротьба, стрільба з лука. Зберігся рекорд лучника Анаксагора, котрий пустив стрілу на 540 метрів, що на 100 метрів перевищує сучасні рекорди.

Ахілл загинув, Троянська війна закінчилася, а Одіссей на чолі армади в 12 кораблів пройшов через Босфор, і сплутавши малоазійський берег Лувії з африканською Лівією поплив на північ. За другою поемою Гомера, названою “Одіссея”, кораблі перейшовши Чорне море пристали до якогось острова. Події, нагадаю, розгорталися в ХІІ ст. до н. е., але характеристика дана цьому острову дуже подібна до сучасного Джарилгача. Ось як описує цей острів у своєму епосі Гомер – “Плоский є ще там острівець, в стороні від затоки, не далеко і не близько розташований від краю циклопів, лісом покритий. В великій кількості там водяться кози дикі, їх ніколи не лякають кроки людські… Стада ніхто не пасе, і … посівів земля та не знає, також не знає людей, лише кіз вона годує. Бо циклопи не знають ще кораблів червонобоких, майстрів немає в них для будівництва вмілих, що будують кораблі… Бо непоганий він (острів) і все могло б там рости, багато луків лежить там вздовж берега моря. Вологий і м’який: могли б рости там виноградні лози… Гавань зручна, там ніяких не потрібно причалів – якірних каменів кидати чи прив’язувати корабель канатом. До берега приставши з кораблем, мореплавець там залишається, скільки захоче поки не подують супутні вітри. В самому кінці цієї бухти тече з печери джерело світлострумної води, обрісши навколо тополями”. Про близькість острова до материка говорить наступні свідчення: знаходячись на острові супутники Одіссея “бачили близько землю циклопів, з неї доходили дим, голоси їх самих, овече і козине бекання”. Як видно з карти північного Причорномор’я, є лише один острів, що відповідає опису Гомера – Джарилгач.

Острів АхіллаЦиклопи за античною традицією зображалися одноокими людожерами. Таж антична традиція вказувала на проживання, біля Перекопу, однооких людей – арімаспів. Вони розпочали війну з сусідами та постійно воювали. Про арімаспів–канібалів, в VI ст. до н. е., згадував у своїй епічній поемі Арістей Проконеський. Століттям пізніше, писав про них і батько історії Геродот Галікарнаський. Припускають, що арімаспи це наполовину осліплені скіфами раби. Стефан Візантійський (VІ ст. н. е.) називає арімаспів народом скіфським.

Тож чи мешкали люди на протилежному березі, тобто на півночі сучасної Джарилгацької затоки? В Тарасівці знайдено рештки стоянок епохи неоліту (V–ІІІ тис. до н. е.). Неподалік Володимирівки досліджено 14 курганів з похованнями епохи міді та бронзи (ІІІ–ІІ тис. до н. е.). Поблизу селища Лазурне, сіл Красне та Приморське теж досліджені поховання тієїж епохи. Неподалік Скадовська досліджено кургани кіммерійців періоду пізньої бронзи ХІ–VІІІ ст.ст. до н.е., знайдено посуд зрубної культури цього періоду.

В VІ ст. до н. е. Ахіллесове ристалище пов’язувалося з ім’ям скіфського мудреця Анахарсіса, сина скіфського царя Гнура і брата царя Кадуіда. Анахарсіс тривалий час жив у Греції, був членом Ареопагу, його вважали одним з семи мудреців стародавнього світу. Згідно Геродоту Анахарсіс був вбитий скіфським царем Савлієм в Гілеї, що біля Ахіллесового ристалиша. Але Іоанн Златоуст пов’язував смерть Анахарсіса з Ахіллесовим ристалищем. У 398 р. н. е. Іоанн Златоуст писав про скіфів наступне: “вони нащадки скіфа Анахарсіса, друга Солона, що вивчав еллінську мудрість і вбитого одноплемінниками, в VІ ст. до Р. Х., на Ахіллесовому ристалищі”.

Геродот Галікаркаський (V ст. до н. е.) у “Мельпоменi” вказував: “Шоста ріка – Hypaciris (Ypacares) бере початок з озера, перетинає область скiфiв–кочiвникiв i потім впадає в море біля міста КбсчйнЯфйт, залишаючи на правій стороні так зване Ахiллесове ристалище”. Вiн також говорив про “Гiлею, що лежить бiля Ахіллесового ристалища”. В.М. Татищев перекладав Ахіллесове ристалище, у Геродота, як АхіллівБіг.

Острів АхіллаПолібій (ІІ ст. до н. е.) розміщував проти гирла Істру (Дунаю), у відкритому морі, на відстані одного дня шляху, піщану косу в 1000 стадій завдовжки. Єдиною пісщаною косою в 1000 стадіях від Дунаю був саме ўчйллЭщт Дсьмпт, до якого від Істру було 20–30 годин шляху. Детальніше Полібій описує західну конечність коси (сучасну Тендру), котру він називає Stethe (груди), на яку вночі та при сильному вітрі наштовхуються грецькі моряки розбиваючи свої кораблі – як бойові біреми так і торгові судна. Скімн Хіоський (І ст. до н. е.) писав: “Ахіллів Біг – морський біг, дуже довгий і вузький”.

Страбон (І ст. н. е.) в “Географії” уточнював: “Перед гирлом Борисфену знаходиться острів i на схід від нього тягнеться велика коса, що носить ім’я Ахіллесове ристалище… довжиною на схід 1000 стадій… вода там колодязна… Коса закінчується мисом Тамiракі, і має пристань, повернену до материка”. Страбон згадував також Stethe.

Гай Плiнiй Старший (І ст. н. е.) в “Historia Naturalis” писав: “Далi острів Ахілла, що славиться могилою цього чоловіка, i за 125 000 кроків від нього в поперечному напрямку простирається у формі меча півострів, i на ньому вправлялися в бігу i тому він називається Dromos Achilleos, довжина його, як повiдомляє Агриппа, 80000 кроків(80 миль)…”

Мела Помпонiй у книзi “Про положення Землі” (44 р. н. е.) повідомляє: “Dromos Achilleos – довга смуга землі, що з’єднується з берегом вузьким перешийком, потім на великому просторі потрохи розширюється…”

Флавій Аррiан в “Об’їзді Евксинського Понту” (137 р. н. е.) писав: “Від мису Тамiракi розміщується ўчйллЭщт Дсьмпт, дуже довга i вузька берегова смуга, що тягнеться вздовж затоки на 160 миль, а в ширину – 120 м; кінці її мають вигляд ейонiв (островів з мілинами), що знаходяться від берега за 8 миль. Посередині його вузький перешийок, що сполучається з материком”.

Клавдій Птоломей (ІІ ст. н. е.), у “Керівництві по географії”, вказує координати західного мису ўчйллЭщт Дсьмпт, що називається Священний мис, перешийок Бігу, а також східний мис, що називається Мiсарiда, або Нiсарiс. Відстань від західного мису до перешийку 1° 10′, від перешийку до східного мису – 0° 45′. К. Птоломей також пише, що по Ахіллову Бігу живуть тавроскіфи. “Керівництво” К. Птолемея було видане в 1540 р. Себастьяном Мюнстером, котрий, відповідно до автора, вигравірував карту Європейської Сарматії.

Проте, є більш піздня реконструкція К. Птолемея. В атласі Абрахама Ортелія (1590 р.) є карта відомого діяча “Московської компанії” Ентоні Дженкінсона (1562 р.), а також ідентичний фрагмент самого А. Ортелія під назвою “Ольвія. Борисфен”. На вказаній карті коса зветься Dromos Achillis та виглядає інакше. Під косою острів Achillis, котрий зветься також Macra.

Римський історик Амміан Марцеллін (IV ст. н. е.) пишучи про Каркінітську затоку, вказує, що до неї примикає вузька берегова смуга, що називається у місцевих Ахіллово ристалище, так як тут колись вправлявся в бігу цей фессалійський вождь. Та на початку V ст. н. е. Dromos Achilleos почав розпадатися на окремі острови через підвищення рівня моря. Тому готський історик Йордан (VІ ст. н. е.) називав вказану косу Ахілловим островов. Та назва коси ще тривалий час використовувалася. Так, Євстафій Солунський (ХІІ ст. н. е.) вказує, що Руси живуть бiля Ахіллесового Бігу, а Симеон Магістр (Логофет) у 950 р. називає їх Сют ДспмАфбй, тобто Русичi–Дромiти, вiд дсьмпт. Ще в 1523 р. італійський історик Джовiо Паоло писав: “Бiля Ахiллова Бiгу, в Херсонесі Таврійському, живуть татари”.


Автор: О.М. Лиховид.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора