Маяки та маячні знаки
Перший Джарилгацький знак встановили в 1826 р., й розташовувався він на південому березі низменої Джарилгацької коси, майже на половині її довжини, в координатах 46° 02′ широти та 32° 47′ довготи, проти села Красне. Другий Джарилгацький знак теж встановили в 1826 р. розташовувався на низменій оконечності Джарилгацької коси, 46° 01′ широти та 33° 04′ довготи.
Тендрівський маяк був побудований в 1827 р., в координатах 46° 19′ широти та 31° 31′ довготи. Маяк мав висоту 30 м, й з того часу не змінювався, покрашений був в 1864 р. З початку дії Тендрівського маяка він отримав назву першого й позначався “1 Зн”. Пізніше на Тендрі з’явилися “2 Зн” та “3 Зн”.
Карта 1851 р. на Тендрівській косі демонструє “1 Зн”, “2 Зн”, та “3 Зн”, що йдуть з заходу на схід, чітко видно відмітки “4 Зн”, на Джарилгацькій косі проти села Красне, та “5 Зн” – на схiдному кінці Джарилгача. У “Лоцiї Чорного моря” 1851 р. сказано, що “входячи в затоку весною залишається, тільки вдивлятися в маячні знаки”. В 1871 р. на 45° 48′ широти та 33° 10′ довготи встановлено Бакальський знак або “6 Зн”.
В 1889 р. відновили “5 Зн” або “Другий Джарилгацький”. Новий знак складався з мачти з підпорами та горизонтальною діжкою на горі, під діжкою розташовувалася горизонтальна рейка. Знак мав служити для опізнавання низменого берега Джарилгацької коси. Після заснування Порту Скадовськ, біля цього знаку кораблі, що йшли в Джарилгацьку бухту, пристані Хорли та Чурюм могли взяти лоцмана котрий жив в Скадовську. Знак підпорядковувався директору маяків та лоцій Чорного та Азовського морів. Борис Житков в оповіданні “Джарилгач” (1924 р.) , згадує другий Джарилгацький знак.
Бакальський дерев’яний знак відновлений в 1889 р., утворював трикутну піраміду, обшиту дошками, з круглим щитом на вершині.
В 1890 р. відновили “4 Зн”, або “Перший Джарилгацький”. Новий знак складався з мачти з підпорами та горизонтальною діжкою на горі. Знак мав служити для опізнавання низменого берега Джарилгацької коси та підпорядковувався директору маяків та лоцій Чорного та Азовського морів. Пізніше на цьому місті розмістили маячний знак Червоний. Висота всіх трьох знаків 18,3 м.
В. Румель, згадуючи про 1894 р., вказує, що в Джарилгацькiй затоці на вiдстанi 2 версти вiд берега глибина була до 24 футів i ґрунт придатний для якірної стоянки. Для полегшення суднам входу в затоку було встановлено лоцманські знаки i плавучі віхи. С. Скадовському дирекцією лоцій було дозволено встановити i утримувати орієнтирні вогні, які вказували напрям проходу вiд конечності коси до місця якірної стоянки проти Скадовська.
Газета “Юг” вiд 10 жовтня 1899 р. писала: “У вересні головний командир флоту і портів Чорного и Азовського морів віце-адмірал Сергій Петрович Тиртов відвідав всі пристані Каркінітської затоки і дійшов до висновку, що Джарилгацька бухта и порт Скадовськ придатний для каботажних суден. Морське міністерство прийняло рішення спорудити на острові Джарилгач маяк”. Його спорудження почали з весни 1900 р. саме в тому місці де вже майже 75 років діяв маячний знак “5 Зн”. С.П. Тиртов таким чином є ініціатором спорудження маяку.
У 1902 р. на мисi Джарилгач, в координатах 46о 00I та 33о 04I, встановлено Джарилгацький маяк, виготовлений у вигляді білої залізної башти розкосої системи з центральною трубою. Ажурний металевий каркас маяка та його необхідна оснастка були виконані в Парижi, на кошти С.Б. Скадовського. Висота нового маяка становила 24,4 м, вiн забезпечував видимiсть світла до 14,8 миль. На маяку розміщувався телефон для прийняття телеграм. Світло було двох колярів – білого та червоного. Білий від SW 78° 30′ до SW 15°, червоний від SW 15° до SO 65°, червоний від SO 65° до NO 50° 45′, білий від NO 50° 45′ до NW 50° 45′. В червоних секторах знаходилася небезпека.
Новий маяк був побудований за 200 м вiд моря, але берег відступав щороку приблизно на 1,5 м. Через декілька років маячний ліхтар огородили сіткою, оскільки птахи постійно летіли на світло і одного разу спричинили розбиття обладнання.
Скадовські освітлювальні створні знаки були встановлені власником порту, в 1903 р., на 46o 06′ довготи та 32o 55′ широти. Ближній знак в західній частині порту, в 20 сажнях від урізу води, мав постійне червоне світло. Дальній знак, в 105 сажніх від ближнього, мав постійний білий колір. Вогні освітлювалися гасовими лампами та добре видні до 9 миль.
З червня 1902 р. першим начальником Джарилгацького маяка був губернський секретар, або по військовому – корнет, Володимир Олександрович Дунiн. Йому було призначено оклад – 591 рубль на рiк. У березнi 1903 р. на посаду начальника маяка призначено відставного колезького секретаря (тобто поручика) Аркадiя Павловича Чекова, який, ймовірно, перебував на цiй посадi до 1917 р., отримуючи, починаючи з 1907 р., 650 рублів на рiк. Доглядачем Тендрівського маяку напередодні громадянської війни був титулярний радник Павло Іванович Попов.
Саме про острів Джарилгач згадував засновник російського футуризму Давид Давидович Бурлюк в своїй “Морской повести”, яку він написав у 1919 р., – “Смуга низької суші, шириною не більше пів версти, – острів довжиною сорок верст. Але, в нашій криниці вода добра, рідка вода, на берегу погана. Чи не дивно, що кругом наскрізь море, а тут в двох кроках в любому місці копни – чудова вода”. Писав Д. Бурлюк саме про Джарилгачский маяк. Він вказує на те, що доглядач маяка прожив з дружиною на острові 22 роки. Автор пише про їх доньку Зіну, згадує помічників начальника маяка – матросів Перфільєва та Васильєва.
Д. Бурлюк вказував, що акації в палісаднику ще маленькі. Вивіска “Джералгацький маяк” написана свіжою фарбою, яку ще не встиг знищити своєю б’ючою та ріжучою сіллю вітер. Дах на будиночку новий, без потьоків похмурої іржі від труб. Маяк височіє гордовитий та непохитний, але, вдивляючись, неважко помітити, що він нещодавно збудований”. Недарма острів він бачить “м’якою піщаною подушкою, де море кладе ліниву голову відпочинку”.
В 1924 р. начальником Джарилгацького маяка був Соколов, разом з ним працювали Рєзанов, Шаповалов, Сєлищев. Саме вони в ніч з 24 на 25 червня 1924 р., коли був шторм 8 балів, за 3 кілометри від маяка врятували вітрильне судно “Рєзвий”.
26.08.1928 р. письменник і мандрівник Павло Лукницький записав в своєму щоденнику: “На шаланді “Голубка” ходив на острів Джарилгач, а звідтіля до соляних промислів, до пустинних устричних мілин і островів, де живуть мільйони пронизливо і голосно крикливих бакланів, чайок, мартинів і різних інших, де чаплі не бояться людей, а дельфіни живуть в домашній обстановці – лежать на піску та повільно і ліниво жують рибу, котра сама повзе до роту. Ловив камбалу, дресирував ящірку, після роботи ходив по ґрунту, засипаному устричними черепашками. Все це – Бретань, Нормандія, все, що завгодно, тільки не Чорноморське узбережжя. На парусно-моторному човні “Красный казак” потрапив у Хорли, самий таємний куток на Чорному морі”. Саме тоді П.М. Лукницький склав цього вірша:
Над мелями, как в поводу,
Я шаланду ветром веду.
Но упряма она, – хоть плачь,
Не идет никак в Джарылгач!
То ли ветер дует не тот,
То ль шаландин веселый нрав,
Поворот летит в поворот,
По вершинам шипучих трав!
Парусами фыркнула вдруг,
И скакнула, смыкая круг.
Не поймет, игрунья, никак:
Для того и горит маяк,
Чтоб нам не искать пути …
Что-ж свое ей надо найти?
В описі маяків і буїв Чорного моря за 1934 р. значився крім Джарилгацького маяку ще й Софіївський в 46о 04I довготи та 32о 31I широти, тобто на підвищеному північному березі у селища Новоолексіївка (нині Лазурне) поблизу початку Джарилгацької коси. Він являв собою залізну ажурну основу червоного кольору з квадратною вершиною. Висота маяка над рівнем моря була 17,4 м, а дальність світла в ясну погоду – 10 миль. Крім того, вказувався також Буй Джарилгацький в 46о 03I п. ш. та 33о 05I с. д., висота буя 2,1 м, а дальність світла в ясну погоду – 2 милі. Вказуються Скадовські освітлювальні створні знаки та буй “Скадовський”.
У будинках бiля Джарилгацького маяка в 20-х роках ХХ ст. було розквартировано прикордонний загін, пізніше жив там персонал по обслуговуванню маяка, існувала метеостанція. В тоталітарній країні була навіть прописка на острові Джарилгач, котра існувала до 1989 р. А один з мешканців острова Микола Григорович Павлов (1896 р.н.) заарештований за підозрою у шпигунстві 17.07.1938 р., але пізніше був амністований.
З 1931 р. i до початку війни начальником Джарилгацького маяка був Василь Володимирович Чернов, вiн же виконував цi обов’язки з 1943 р. по 1952 р. У 1952–1957 рр. керував маяком Никифор Архипович Смирний, а після нього до 1963 р. – Анатолiй Васильович Климак. У 60-х роках ХХ ст. сильний шторм зруйнував один з будинків біля маяка. Нинi залишки будiвлi ще стоять, i морськi хвилi б’ються об них. У 1963–1966 рр. головним маячником був Трохим Юхимович Литовка, потiм протягом року – Володимир Данилович Лихогуб. Два роки керував маяком В’ячеслав Олексiйович Ямшиницький, а з 1969 р. справами маяка переймався Михайло Михайлович Пензов.
Світловий маячний знак “Червоний” встановлено в захiднiй частинi острова, на косі Левкіна, проти села Красне, саме на тому місці де ще сотню років тому згадувався маячний знак “4 Зн”, а пізніше – перший Джарилгацький знак. Місце при цьому маячному знаці було улюбленим місцем відпочинку власників плавзасобів з Володимирівки та Красного. Знак “Червоний” був демонтований взимку 2005–2006 рр. невідомими особами.
У 1997 р. бiля старого маяка подалі вiд моря було споруджено новий. Старий маяк був відкритий, до нього можна було вільно зайти. 105 сходинок вели на чудовий оглядовий майданчик, з якого було видно весь острів, материкове узбережжя Херсонщини i, навiть, Криму. Фото мису Джарилгач з маяка були чудовою пам’яткою відвідувачам острівних маяків. Останні такі фото автору цієї книги вдалося зробити 3 вересня 2005 р., а через десять днів вхід до маяка було заварено, а сам маяк обмотано колючим дротом.
Оскiльки острiв за 25–50 метрів вiд берега оточений мiлиною менше 2 м, там розмiщуються кiлька свiтлових знакiв i буїв.Пiвденно-схiдна частина мiлини огороджена південним буєм,який розташований за 5 кабельтових на пiвдень вiд мису Джарилгацький бiля східного кiнця острова та східного буя, що розміщується на вiдстанi однієї милі на північний схід вiд мису Джарилгацький. Мілина з півночі огороджена світловими i звичайними буями, що розміщуються у 6 кабельтових на південь вiд рекомендованого шляху, що веде до підхідного каналу порту Скадовськ.
Автор: О.М. Лиховид.