Скадовська міська громада
Херсонська область, Скадовський район
Логотип Diia
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Перші роки

Так починався Скадовськ

У 1896 р. В. Румель вказував, що С. Скадовський купив 5 000 десятин землі в 1891 р., а Днiпровський повітовий справник у 1895 р. стверджував, що С. Скадовський купив 4000 десятин землі в 1892 р. Та найкращим свідком моменту заснування мiста має бути сам С.Б. Скадовський. Ось уривок з його листа губернатору Таврійської губернiї, датований приблизно листопадом 1895 р.:

«В квітні місяці 1893 р. я придбав шляхом купівлі у Дворянина Григорія Львовича Овсянiкова-Куликовського маєток Друге Приморське, розташоване в Днiпровському повiтi на березi Чорного моря бiля затоки, що зветься Джарилгацькою… i далi: «Я збудував у моєму маєтку міст для причалу суден, i результат перевершив мої сподівання: з 1-го вересня 1893 р…»

Згідно з описом приватного володіння, 1893 р. С. Б. Скадовський купив бiля маєтку Красне 3700,33 десятини землі з сараями, по 185,705 руб. за дес., наступного 1894 р. Сергiй Балтазарович купив у Антона Людвиговича Диминитру 3275 десятин землi по 120 руб. за дес. Почалася забудова «Нового Городка».

В «Енциклопедiї Брокгауза i Ефрона», видання 1900 р., 30 том, на сторiнцi 138, можна прочитати: «Скадовськ — пристань на узбережжі Каркiнiтської затоки Чорного моря, Таврійської губернiї, Дніпровського повіту, за 70 верст вiд повiтового мiста. Раніше тут було лише невелике селище. В 1893 р. з iнiцiативи власника землі С.Б. Скадовського була утворена пристань у Джарилгацькiй бухтi…»

1893 р., як початок забудови мiста, вказано в книзi В. Пташнiкова «Скадовск — новий порт на северном побережье Черного моря» (С.-Петербург, 1900 р.). Про цю дату говориться i в книзi М. Лендера «Черное море и Кавказ» (С.-Петербург, 1904 р.). Саме 1893 р., як рiк заснування Скадовська, згадується в iсторико-економiчнiй довiдцi 1950 р., що була направлена в Президiю Верховної Ради УРСР. Херсонська газета «Юг» в 1899 р. вказувала: «Початок утворення селища Скадовськ вiдноситься до дуже недалекого часу, а саме: осенi 1893 р.». В. Румель вказував на виникнення Скадовська в 1894 р.

Можна було б довго шукати точну дату утворення, якби сам засновник не призначив святкування десятої річниці заснування мiста на 5 липня 1904 р., про це писала та ж газета «Юг» 5.08.1903 р., а хто ще мiг знати цю дату краще С. Скадовського? Отже, дата заснування мiста Скадовська — 5 липня 1894 р., але статус i назва поселення були надані пізніше.

Існують архiвнi данi про те, що наприкiнцi 1895 р. С.Б. Скадовський звернувся до губернатора Таврiйської губернiї Петра Михайловича Лазарєва з проханням найменувати мiстечко (саме так про нього говорив засновник) назвою «Скадовськ». Указ про заснування та найменування мiста було видано у вiдповiдностi до ст. 322 ІХ тому Зiбрання Законiв Росiйської Імперiї (видання 1876 р.). Таврiйське губернське правлiння, рiшенням вiд 2 сiчня 1896 р., найменувало це мiстечко «Скадовськ».

Тож, як бачимо, з юридичної точки зору дата офіційного визнання нашого мiста трохи пiзнiша — 2 сiчня 1896 року, звичайно, за старим стилем, але це вже не проблема. Саме ця дата офіційно визнана днем найменування мiста, вона занесена до Статуту територіальної громади мiста як єдина, що підтверджена документально.

* * *

В Таврическое Губернское Правление 
Дворянина Сергея Балтазаровича Скадовского

Прошение

Ввиду крайней необходимости назвать вновь образующееся местечко на принадлежащей мне земле у открытой мною пристани на берегу Джарылгацкой бухты Каркинитского залива Черного моря, каким-либо именем, прошу Таврическое Губернское Правление разрешить наименовать таковое местечко «Скадовск». При чем присовокупляю, что по настоящее время в этом местечке числится около двухсот домов.

Сергей Скадовский, 
Тавр. губерн. 1895 г. 
Почтов. станция «Скадовка» 
Октября 28 дня

* * *

Резолюция

Вследствие изложенного, предписать Днепровскому уездному Исправнику доставить Губернскому Правлению точные сведения — когда именно образовалось то местечко; как оно заселено, не имела ли та местность прежде какого-либо названия и какое именно, имеется ли разрешение начальства на присвоение той местности того или иного названия; если же имеется таковое разрешение, то от кого именно и когда таковое последовало, и почему владелец называет поселение это местечком. Независимо сего просить Днепровскую Уездную Земскую Управу сообщить сему Правлению свое заключение по изложенному предмету.

За Советника (подпись) 
Вице-губернатора советник (подпись) 
И.Д. Губернатора, Вице-губернатор (подпись) 
Ноября 7 дня 1895

* * *
Его Превосходительству Господину Начальнику 
Таврической Губернии 
Дворянина Сергея Балтазаровича Скадовского

Прошение

В апреле месяце 1893 года я приобрел покупкою у Дворянина Григория Львовича Овсяникова-Куликовского имение Второ-Приморское /Красное тоже/, расположенное в Днепровском уезде на берегу Черного моря у залива, называемого «Джарылгацкий». Обратив внимание на то что залив у моего имения представляет превосходную стоянку для морских судов, которые часто даже укрываются в этом заливе от бурь и волнений, и на то что, окрестный район отрезан от других пристаней по Днепру: Голой Пристани, Алешек и Британей сыпучими песками сильно затрудняющими доставку хлеба, шерсти и других произведений земли на ринки сбыта, я устроил в моем имении мост для причала судов, и результат превзошел мои ожидания: c 1-го сентября 1893 г. /дня начала отгрузки/ до 1-го сентября 1895 года, то есть в два года, от моста этого отошло около 60 судов; в том числе 16 иностранных пароходов и погружено около 2500000 пудов хлеба, не считая привоза и погрузки других продуктов. Таковой успех вызвал у многих желание поселится у этого моста с целями коммерческими (в цьому мiсцi зроблено помiтку олiвцем «Не еврей ли» — авт.) и в настоящее время там числится около двухсот домов, преимущественного занятых торговым людом. Желая определить и упорядочить отношения ко мне как к собственнику земли, и пользуясь правом, предоставленном мне ст. 322 т. ІХ Свода Законом издания 1876 г. имею честь покорнейше просить Ваше Превосходительство войти с ходатайством в Высшее Правительственное Установления об учреждении на берегу Джарылгацкого залива местечка, которому я хотел бы присвоить названия «Скадовск» со всеми правами принадлежащими местечкам учрежденным на владельческих землях. Так как для учреждения местечка необходима церковь, то я обязуюсь выстроить таковую не позже как через…(тут документ — мабуть кiлька рядкiв — обривається — авт.)

* * *
В Таврическое Губернское Правление 
Днепровского Уездного Исправника

Рапорт

Во исполнение предписания Губернского Правления от 10 ноября за № 2710 имею честь донести: указываемая дворянином С.Б. Скадовским местность на берегу Джарылгацкой бухты, носящее название «Новый Городок» приобретена им в количестве пяти тысяч десятин от землевладельца Григория Львовича Овсяникова-Куликовского в 1892 году и быстро начал заселятся лицами всех сословий, так как из этой бухты стал экспортироваться зерновой хлеб через Одесский порт прямо заграницу. До этого времени означенная местность представляла сплошную степь в двох верстах от берега имеется сарай для овец и в версте кордон пограничной стражи, называемой «Городок». 
По словам г. Скадовского в древности на берегах Джарылгацкой бухты в северо-западном углу под защитой одноименной косы расположен был богатый портовый город «Тамарина» (Тамирака), гавань которого видела у себя флаги народов того времени (корреспонденция газеты «Новороссийский телеграф», 4 июня 1894 г.) 
С разрешения портового начальства в Джарылгацкой бухте грузятся иностранные пароходы исключительно зерновым хлебом от 7 июля 1894 года по настоящее время погружено разного хлеба на 16 заграничных пароходов 2.149.234 пуда. 
Под будущее местечко владельцем отведено 306 десятин, на пространстве которых по составленному частным землемером Миллером плану определено к постройке 653 усадьбы с православной церковью, торговыми площадями и парком. 
В данное время возведено строений с амбарами для ссыпки хлеба 180, из коих жилых домов 144, нежилых 36, а заарендовано у владельца 224 усадьбы, на одной из которых помещается школа грамотности с 60 учащимися обоего пола. Кроме этих построек имеются торговые заведения: магазинов мануфактурных два, бакалейных три, склад железных и скобяных товаров один, кондитерская одна, лесной склад один, лавка бакалейная одна, одна чайная и харчевое заведение одно, гостиница с номерами для приезжающих одна, кофейная одна, корчма одна, столярное и плотное заведение одно, колесное одно, кузниц три. Постоянных жителей в Новом Городке мужского пола 348 душ, женского 297, всего 645 душ. Кроме того, временно живущих в числе служащих и мастеров 126 душ. 
Означенное поселение названное «Новый Городок», по близ стоящему кордону называющемуся просто «Городок» находится оно от Алешек в 68 верстах, села Красное в 10-ти, села Карги в 8 верстах. От берега по бухте устроена деревянная пристань, имеющая 180 сажень в длину при трехсаженной ширине. Заграничные пароходы с посадкой 24 фута останавливаются на фарватере, где глубина, по словам г. Скадовского, 27-28 футов. Бухта эта замерзает только около берега, но фарватер не замерзающий. Длина Джарылгачской бухты до 40 верст и шириною против Городка 8 верст. 
Означенная местность до приобретения имения настоящим владельцем раньше названия не имела, кроме древнего наименования «Тамарина», современного городу Феодосия, в древности Каффа. Г. Скадовский называет это поселение местечком потому, что здесь поселились разночинцы, причем характер поселения совершено тождествен с местечком Каховкой; в поселении предполагается устроить церковь, а для приезжающих имеется корчма, гостиница и другие удобства выше сего объяснения, что требуется законом для учреждения местечка. 
Затем при развитии означенного порта здесь предназначается землевладельцем к устройству почтово-телеграфного отделения, больницы, другие школы, а на устройство аптеки г. Скадовским уже получено свидетельство Таврического Губернского Правления в текущем декабре месяце, и другие учреждения могущие быть вызванные требованиями местных условий. Желание г. Скадовского назвать местечко своей фамилией «Скадовск» исходит от него лично. 
При сем имею честь представить план местечка, составленный землемером Миллером и подписанный г. Скадовским, и копию отношения Начальника Южного Таможенного округа от 9 мая 1894 г. за №1667.

Уездный исправник Иван Федорович Лавров 
№ 510 18 декабря 1895 года г. Алешки.

* * *
Днепровская Уездная Земская Управа 
Ноября 22 дня 1895 г. № 5003 
г. Алешки Таврической Губернии

В Таврическое Губернское Правление

На запрос Губернского правления от 10 ноября за №217 Земская Управа честь имеет сообщить, что образовавшееся на земле дворянина Сергея Скадовского, на берегу Джарылгацкой бухты, населенное вследствии благоприятного положения при море, приобретает довольно большое торговое значение, способствуя более удобному и дешевому экспорту хлеба, шерсти и других хозяйственных сельских продуктов и уже в настоящее время приобрело чисто торгово-промышленный характер, благоприятно отражаясь на средствах населения уезда, вследствии чего по мнению Управы поселение это следовало бы переименовать или учредить местечком, чтобы дать возможность еще большему развитию благоприятной для уезда торгово-промышленной деятельности поселения. 
Что же касается наименования этого местечка, то управа полагала бы назвать его «Сергиево-Скадовск» по имени и фамилии основателя Сергея Балтазаровича Скадовского.

Председатель (подпись) 
Секретарь (подпись)

* * *
Заседание Таврического Губернского Правления 
/копия с журнала Таврического 
Губернского Правления от 2 января 1896 года/

ПРИКАЗАЛИ: Рассмотрев ходатайство дворянина Сергея Балтазаровича Скадовского о разрешении наименования состоящего в Днепровском уезде на берегу Джарылгацкой бухты при Черном море имение его «Скадовск» и принимая к тому во внимание, что имение это официально утвержденного названия не имеет, а то… (далi нерозбiрливо — авт.) это относительно названий частных имений в законах не содержится особых правил Губернское Правление признало возможным наименовать вышеупомянутое имение просителя в «Скадовск».


На зорі своєї юності

У жовтні 1895 р. у Новому Городку мешкало 645 осіб, крім того, ще тимчасових робітників — 126. Першими поселенцями Нового Городка були родини Ворон, Бурназ, Климент, Самборських, Дзюбинських та Пєсчаненко. У 1896 р. Скадовськ займав площу в 306,5 сажня, мав 226 будинкiв i до 1113 жителiв. Вулиці в мiстi займали 300 квадратних сажнів, площi — 180 кв. сажнiв, кiлькiсть намiчених садиб — 653, з яких орендарями зайнято 243, С.Б. Скадовським 10,4 кв. сажня призначено для переводу в мiстечко прикордонної застави.

Будинки в бiльшостi будувалися з колибу, дахи були залiзними або черепичними. В мiстечку проживали земський керiвник 3-ї дiльницi Днiпровського повiту; командир прикордонної застави; полiцiя, що складалася з урядника i двох городових. У 1898 роцi в Скадовську уже нараховувалося 400 будинкiв, побудованих iз саману i випаленої цегли, кiлькiсть жителiв досягла 2 тис. Населення займалося торгiвлею, ремеслом i, частково, землеробством. Скадовськ розвивався як морський порт, що мав важливе значення в експортi сiльськогосподарської продукцiї з Днiпровського повiту. Протягом 1898 р. про швидкий ріст Скадовська двiчi писала газета «Кримський вісник».

У 1899 р. за даними газети «Юг» у Скадовську була судова камера i квартира земського начальника, народна школа, котра утримувалася коштом власника мiста, митна застава, поштово-телеграфне вiддiлення, штаб вiддiлу прикордонної застави, лазарет, аптека, морськi купальнi, курзал, готель, пансiонат, урядник i 4 вiльнонайманих полiцейських десятники, котрi теж утримувалися коштом С.Б. Скадовського.

М. Лендер у своїй книзi «Черное море и Кавказ» (С.-Петербург, 1904 р.) писав: «…бувають приклади надзвичайно швидкого виникнення мiст. У зручному приморському пунктi, де вчора ще нiчого не було, … виникає, мов фенiкс з попелу, портове мiсто, з широкими правильними вулицями, великими площами, набережною, пристанню i молодим, але красиво розкинутим на березi бульваром… Курортному значенню Скадовська сприяє влаштування в ньому лiкувального закладу, теплих морських ванн i гiдропатичного закладу… Майбутнє у Скадовська є, без сумнiву. Воно й служить магнiтом для численних шукачiв щастя, кiлькiсть яких постiйно зростає. Будiвлi виникають одна за другою, робота кипить…»

Але були у мiста i недоброзичливцi. Так, у газетi «Юг» за 1903 р. писалося: «Де ж ти, «порт» Скадовськ? Де ж твої заморськi гостi? Я прокляв, роздратований вiд такої несподiванки, i тi заманливi газетнi статтi, що звали «подивитися Америку в Росiї», малюка, що росте по годинах, i кримський путiвник Москвича, що вже розкланявся перед оголошеною знаменитiстю ХХ столiття, перед грiзним суперником Одеси, Севастополя, Феодосiї».

Перший план мiстечка Скадовськ був виконаний у 1904 р. приватним землемiром i таксатором Мiллером. Пiд садиби було вiдведено 257 десятин 1800 кв. сажень; пiд церкву з огорожею — 1512 кв. сажень; пiд кладовище — 1 десятина 600 кв. сажень; пiд бульвари i сквери — 3 десятини 2000 кв. сажень; пiд вулицi, площi, набережнi i низький берег — 236 десятин 1288 кв. сажень. Загальна площа мiста була 500 десятин. Квартали мали нинiшню форму, але на кожному стандартному кварталi розмiщалося лише по шiсть приватних садиб. План, складений Мiллером, донiс до нас назви всiх тодiшнiх вулиць. Їх назви краще читати росiйською мовою i порівнювати з сучасними.


Вулицi з заходу на схiд мали такi назви:

Балтазаровская Колгоспна
Елизаветская Кiрова
Мусина Рози Люксембург
Георгиевская Чкалова
Серёжина Червоноармiйська
Львовская К. Лiбкнехта
Александровская Володарського
Сергиевская Радянська
Мангубинская Пролетарська
Лазаревская Шевченка
Треповская Ленiна
Годедюковская Куйбишева
Ямковая Червоної зiрки
Лукашевичева Паризької комуни
Пфейферовская Артема
Безганова Свердлова
Соколовская Пушкiна
Миллеровская Короленка
Ребелевская Шмідта


Вулицi вiд моря на пiвнiч мали такi назви: 

Приморская Набережна
Мариинская Комунарів
Шлипенская Гагарiна
Подпаловская Поповича
Волошиновская Чапаєва
Софиевская Ворошилова
Любимовская Будьонного
Слипушенская Комсомольська.

 

Вулицi з заходу на схiд мали такi назви: Балтазаровская Колгоспна Елизаветская Кiрова Мусина Рози Люксембург Георгиевская Чкалова Серёжина Червоноармiйська Львовская К. Лiбкнехта Александровская Володарського Сергиевская Радянська Мангубинская Пролетарська Лазаревская Шевченка Треповская Ленiна Годедюковская Куйбишева Ямковая Червоної зiрки Лукашевичева Паризької комуни Пфейферовская Артема Безганова Свердлова Соколовская Пушкiна Миллеровская Короленка Ребелевская Шмідта Вулицi вiд моря на пiвнiч мали такi назви: Приморская Набережна Мариинская Комунарів Шлипенская Гагарiна Подпаловская Поповича Волошиновская Чапаєва Софиевская Ворошилова Любимовская Будьонного Слипушенская Комсомольська.
За даними iнженера П.Н. Потоцького зі «Спостереження над замерзанням Джарилгацької i Каркiнiтської заток взимку 1907 — 1908 року» населення складало 3000 осіб, переважно росiяни та близько десяти процентiв євреїв, були також iноземцi.

В ті роки «Товариство взаємодопомоги» очолювала Марія Олександрівна Скадовська, секретарем — Іван Іванович Ребель. Головою Ради товариства до 1914 р. була Ганна Костянтинівна Ямкова, пізніше Ольга Олександрівна Скадовська, секретарем Ради був Олексій Терентійович Іванов.

В 1914 р. І.К. Авдiєнко випустив путiвник «Одеський чичероне», в якому вказувалося про пароплавну лiнiю Одеса — Скадовськ — Хорли (зi Скадовська пароплав вiдходив по середах i суботах) та омнiбусну лiнiю Скадовськ — Гола Пристань, омнібус доставляв пасажирiв до мiсця призначення за 6 — 7 годин. З 16 липня 1912 р. між Скадовськом і Голою Пристанню, протягом сезону, відкрито регулярне автобусне сполучення.

Дiяло в мiстечку «Товариство взаємного кредиту», в 1913 р. головою товариства був Іван Іванович Ямковий, членами — Іван Андрійович Шмідт, Карпо Сергійович Портний та бухгалтер Тихон Фадєєвич Пилявський. У 1914-1915 рр. його очолював К.С. Портний, до правлiння входили нотарiус С.А. Жулаєвський та купець О.М. Меєрзон. Особливо добре спрацювало товариство в 1915 р., коли його роботу очолив колишній лоцман В.В. Бондарєв.

Станом на 1915 р. кiлькiсть жителiв у мiстi сягала п’яти тисяч. У 1928 р. безпосередньо в Скадовську проживало 3989 осiб, з них 1935 чоловiкiв та 2054 жiнки. За нацiональною ознакою на той перiод українцiв було 76 %, росiян — 18 %, бiлорусiв — 1,5 %, молдован, євреїв, вiрменiв, узбекiв — 4,5 %. Поряд з містом росли села-супутники — Антонівка, а після революції -хутір Курортний (нині Озерне).


Джарилгацькі порти

У лоції Чорного моря 1867 р. вказано, що берег Джарилгацької коси, можливо, змінювався, а на ст. 72 цієї ж лоції читаємо: “від конечності Джарилгацької коси до Сари-булатської пристані Каркінітська затока для плавання не придатна”. Минуло чверть століття і перший корабель був завантажений у Джарилгацькiй затоці хлібним зерном 1 вересня 1893 р., а перший iноземний корабель отримав вантаж зернового хлiба 7 липня 1894 р.

В 1888 р. мiнiстерство шляхiв i сполучень Росiйської iмперiї розробило проект створення морського торгiвельного порту на узбережжi Чорного моря. Порт мав бути саме в Джарилгацькiй затоцi, що пов’язувалося з проектом Пензо–Джарилгацької залiзницi. Щоправда, засновником порту стала не держава, а приватна особа. Ідея відвантаження зерна з Джарилгацької затоки з’явилася у молодого дворянина С. Скадовського коли той полював на острові Джарилгач, будучи в гостях у власника острова Олексія Володимировича Васалла. В 1893 р., на запрошення С. Скадовського, замiри глибини Джарилгацької затоки здiйснював викладач Херсонських морехiдних класiв, який з’ясував, що за 57 рокiв вiдстань вiд материкового берега до острiвного збiльшилася на 213 метрiв.

У 1896 р. В. Румель вказував, що С. Скадовський купив 5000 дес. землі в 1891 р., а Днiпровський повітовий справник у 1895 р. стверджував, що С. Скадовський купив 4000 десятин землі в 1892 р. Та найкращим свідком моменту заснування мiста має бути сам С.Б. Скадовський. Ось уривок з його листа губернатору Таврійської губернiї, датований приблизно листопадом 1895 р.: “В квітні місяці 1893 р. я придбав шляхом купівлі у Дворянина Григорія Львовича Овсянiкова–Куликовського маєток Друге Приморське, розташоване в Днiпровському повiтi на березi Чорного моря бiля затоки, що зветься Джарилгацькою… i далi: “Я збудував у моєму маєтку міст для причалу суден, i результат перевершив мої сподівання: з 1-го вересня 1893 р…” Згідно з описом приватного володіння, 1893 р. С. Б. Скадовський купив бiля маєтку Красне 3700,33 дес. землі з сараями, по 185,705 руб. за дес., наступного 1894 р. Сергiй Балтазарович купив у Антона Людвиговича Деменитру 3275 дес. землi по 120 руб. за дес. Почалася забудова “Нового Городка”.В “Енциклопедiї Брокгауза i Ефрона”, видання 1900 р., 30 том, на сторiнцi 138, можна прочитати: “Скадовськ – пристань на узбережжі Каркiнiтської затоки Чорного моря, Таврійської губернiї, Дніпровського повіту, за 70 верст вiд повiтового мiста. Раніше тут було лише невелике селище. В 1893 р. з iнiцiативи власника землі С.Б. Скадовського була утворена пристань у Джарилгацькiй бухті…”

1893 р., як початок забудови мiста, вказано в книзi В. Пташнiкова “Скадовск – новий порт на северном побережье Черного моря” (С. Петербург, 1900 р.). Саме 1893 р., як рiк заснування Скадовська, згадується в книзі “Курорт Скадовск на Северном побережье Черного моря” (1915 р.). Херсонська газета “Юг” в 1899 р. вказувала: “Початок утворення селища Скадовськ вiдноситься до дуже недалекого часу, а саме: осенi 1893 р.”. В. Румель вказував на виникнення Скадовська в 1894 р. Точну дату вказала газета “Юг” 5.08.1903 р., а саме – 5 липня 1894 р.

Карта Дніпровського повіту В. Самсон–Тодорова за 1894 р. вказує в межах сучасного Скадовська – якір, що говорить про наявність тут пристані. Власне саме біля місця котре згадується старожилами як рибацька гавань “Тиха Пристань” почало будуватися нове містечко, а пізніше порт. Тиха Пристань згадувалася лише в 1893–1896 рр. Графічні зображення В. Румеля демонструють нам це місце до побудови порту та після.

Вiд початку липня i до кiнця листопада 1894 р. у Новому Городку завантажувалося 5 пароплавiв i 8 вiтрильних суден, котрi вивезли 651350 пудiв зерна i 18556 пудiв льону. В 1895 р. навiгацiя тривала з лютого до кiнця листопада, завантажилося 12 пароплавiв i 3 вiтрильники, котрi вже перевезли звiдси 1460985 пудiв зерна та 16260 пудiв льону. Наступного, 1896 р., навiгацiя почалася дуже пiзно, у квiтнi. Вантажилося 9 пароплавiв i 2 вiтрильника, завантажили 1024644 пуди зерна i 16615 пудiв льону.

В 1896 р. комiсiя по облаштуванню комерцiйних портiв мiнiстерства шляхiв сполучення Росiйської iмперiї вирiшила провести дослiдження Джарилгацької затоки. Дослiдження проводилися iнженером В.Ю. Румелем, який залишив нам власну працю “Джарилгацька затока. Результати дослiджень, проведених у 1896 р.” Дослiджувався острiв Джарилгач, затока, ґрунти та клiмат. Але головною метою цих дослiджень було визначення питання про можливiсть сполучення Джарилгацької затоки судноплавним каналом з низов’ям Дніпра.

В. Румель, у 1896 р., писав: “За своїм топографiчним положенням Джарилгацька бухта має перевагу перед Ак-Мечетською i Бакальською, так як цi бухти, розташованi по пiвнiчно-захiдному березi Кримського пiвострова, вiдкритi пiвнiчним вiтрам, які тут мають силу, достатню для того, щоб турбувати судна, що стоять на якорi. Крiм того, Ак-Мечетська i Бакальська бухти значно меншi, й Ак-Мечетська, крiм того, має ще й пiдводнi рифи. Таким чином, з усiх схованок для суден, що є в Каркiнiтськiй затоцi, найбiльш зручною є Джарилгацька бухта… За Джарилгацькою косою постiйно укриваються багато вiтрильних суден пiд час шторму… в цi днi можна було побачити до 10 i бiльше невеликих вiтрильних суден, що відстоювалися за косою”.

В. Румель вказував: “Пристань являла собою дерев’яний настил довжиною 430 метрів, який доходив до двох метрів глибини. Вона встановлювалася на козлах i на зиму прибиралася. Пристань на козлах у 215 сажень i шириною в 2,2 сажня, котра розбиралася на зиму, доходила до 6-футової глибини. При пристані був паровий катер у 30 кінських сил. Для буксування барж з хлібом вiд пристані до пароплава – шiсть барж вантажнiстю вiд 2000 до 6000 пудiв. Завантаження зерна на пароплави проводилося наступним чином. Спочатку вантажили хлiб на баржi, тi буксирувалися до пароплавiв, а там зерно засипали в трюми. За день таким чином могли завантажити до 30000 пудiв зерна”.

Право монопольного експорту, в Скадовську, з 1894 р. по 1897 р. тримала фірма “Нейфельд i Ко”. Фiрма мала вiд власника право користуватися коморами, пристанню, паровим катером i віддавала власнику 3/4 копійки з кожного пуда, завантаженого в порту Скадовськ. З 1897 р. у порту почав працювати росiйський зерноторговець І. Уманський, а “Нейфельд i Ко”, втративши монополiю, залишила мiстечко. Пізніше в Скадовську відкриті філії німецької фірми “Гуго Вінтер” та французских “Луї Дрейфус і Ко” та“Брати Валлер і Ко”.

До цього часу відносяться поняття – Джарилгацька пристань, Порт Джарилгач та Джарилгацька митна застава. Їх можна знайти в джерелах кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст. і може скластися враження, що ці об’єкти існували саме на острові. Назва “Джарилгацька пристань” була офіційною від її заснування, з 1893 р., до облаштування ковшу, в 1898 р., що дало змогу кораблям заходити безпосередньо в порт. Портом Джарилгач деякий час називали порт у містечку Скадовськ. Вже у відомостях про Таврійську губернію, за 1899 р., вказувалося існування 7 портів і серед них Порт Джарилгач.

В 1898 р. за навігацію, з квітня по грудень, до порту зайшло 9 англійських пароплавів: “Карл Март”, “Велбуфільд”, “Кавентіка”, “Кеплер”, “Вудфільд”, “Сервін”, “Джі Уай Шарт”, “Деліжент”, “Джеймс Вестон”. А у 1902 р. заходив лише пароплав “Макнаб Ружіє і Ко”. Ввіз в порт за 1898 р. становив 594692 пуди, а вивіз – 1668764 пуди. Глибина в 22 фути знаходиться від берега на відстані 850 сажнів, а 24 фути – за дві версти від берега. В цьому ж році про новий Порт Скадовськ писав журнал “Вокруг света” та херсонська газета “Юг”.

Останій раз Порт Джарилгач вказується в “Повному описі держави Російської” в 1910 р., причому вказувалося, що це саме порт в містечку Скадовськ. В “Енциклопедичному словнику Ф.А.Брокгауза та І.А.Ефрона” (1899 р.) дається характеристика: “Джарилгач (Каркенітський) – затока і коса на північному узбережжі Чорного моря, Дніпровського повіту Таврійської губернії. Затока довжиною до 40 верст і 8 верст ширини; глибина до 24 футів. Добре захищена, при ній розташоване нове селище Скадовськ”.

Вперше детальний опис порту було зроблено в книзi В. Пташнiкова “Скадовск – новый порт на северном побережье Черного моря”, що була видана в Санкт–Петербурзi 1900 р., об’ємом всього 21 сторінка. Частина книги описує Джарилгацьку затоку, або бухту як її тоді називали. Тому доречно навести частину цієї книги в оригіналі.

В 1897 р. Софія Богданівна Фальц–Фейн почала будувати незамерзаючий порт і місто – Хорли. Хорли з татарського перекладаються як білий або сніжний. В 5 милях (10,5 км) на схід (на 82°) від оконечності острова Джарилгач починається перший мор-ський канал, довжиною більше 2 миль (4 км), глибиною в 23 фути (6,9 м), обставлений вішками, між якими мали проходити кораблі, що йшли на Порт Хорли.

Вже 22 вересня 1898 р. в Хорлах відкрилась телеграфна лінія, що з’єднала селище з Перекопом. Минув невеликий час, і 27 вересня 1903 р. стала діяти морська пристань. Тут могли швартуватися одночасно 6 суден. В селищі з’явилися таможня та судоремонтні доки, метеорологічна станція, млин, водонапірна башта. С.Б. Фальц–Фейн побудувала справжнє місто Порт Хорли, з чудовими вулицями, готелями, ресторанами, банками, конторами, складами, кінотеатром, хором та оркестром.З цього часу селище одержало офіційну назву Порт Хорли. Навіть у самі морозні зими причали Хорлів не порожніли, тут бували пароплави з усієї Європи. Два пароплави “Софія” та “Лідія” постійно курсували по маршруту Хорли – Скадовськ – Одеса.

Основним вантажем, що експортувався через Хорли, було зерно. Воно мало широкий попит за кордоном, а тому торгові операції Хорлівського порту швидко зростали. Для зберігання зерна в Хорлах було споруджено цегляні амбари, звідси хліб у вагонетках по рейках подавався до пароплавів. Вивозилаися також вовна, свіжий виноград та виноматеріали, забиті птахи, устриці та інша морська продукція, всілякі концерви, на котрих стояла торгова марка Софії Фальц–Фейн: золота рибка на велосипеді.

В 1907 р. з Порту Хорли на 29 судах було вивезено в Англію, Грецію, Німеччину, Італію і Голандію 2,2 млн. пудів вантажів. У 1908 р. з Хорлівського порту за кордон було відвантажено більш як 1 млн. пудів зерна.

Хорлівський порт широко рекламувася в “Вестнике финансов, промышлености и торговки”, який видавався міністерства фінансів імперії. Напередодні першої світової війни найбільш результативним по експорту зерна став 1911 р., коли Порт Хорли відвантажив на іноземні пароплави 6,2 млн. пудів. В 1911 р. Софія Богданівна мала вже своє особисте пароплавство: пасажирські пароплави, торгові пароплави та баржі. В містечку було облаштовано відділення Російського для зовнішньої торгівлі банку.

Ще з 1897 р. мiж Скадовськом i Одесою курсували вантажно-пасажирськi пароплави “Ігор” та “Трувер”, один з них належав Софiї Фальц–Фейн. Пiзнiше мiж Одесою, Хорлами i Скадовськом плавала шхуна “Паванна”, що належала Федору Федоровичу Достоєвському, котрий був у родинних відносинах з С.Б. Фальц–Фейн. Пасажирські перевезення також здійснювали пароплави “Пушкін” та “Святий Миколай”. Зі Скадовська в Одесу ходив пароплав “Надежда” з капітаном Артіфексовим.

З сiчня 1900 р. почала дiяти карантинна служба та лоцманська служба. Лише за 1900 р. звiдси було вiдправлено 600 тис. пудiв рiзних вантажiв, а в порт Скадовськ прибуло бiльше, нiж 400 тис. пудiв. З порту експортувалася вовна, каракуль, зерно. Першим лоцманом Каркінітської затоки був Володимир Васильович Бондарєв (1863 р. н.), на лоцманській службі з 1897 р.

У 1907–1910 рр. допомагав В. Бондарєву лоцман Федір Соколов. Працювали обидва плідно, лише в 1909 р. за проводку суден вони принесли доход державі: 1947 рублів – Ф. Соколов і 2299 рублів – В. Бондарєв. У цьому році їм довелося проводити 25 пароплавів – голландський “Геємскерн”; австрійський “Тібор”; англійські :“Свіндон”, двічі “Моцарт”, “Афенвел”, “Іствіль”, “Далмалі”, “Дарт”, двічі “Джон Сандерсон”, “Агібі”, “Істрі”, “Тейлор”, “Ред Жекан”, “Бонвільстон”, “Велінгтон”, “Джесі”, “Норд Брітен”, “Ругбі”, “Італьяна”; італійський “Юпітер”; датські :“Ген. консул Талісен”, “Бостім”; грецький “Хіос”.

На пiдставi рiшення Державної Ради Росiйської iмперiї, затвердженого 19 травня 1897 р., у Джарилгацькiй бухтi Чорного моря, в Днiпровському повiтi Таврiйської губернiї утворена Джарилгацька митна застава, її першим керуючим був Кологрив. Керуючий митницею з 1904 р. був А.Д. Сурдаковський. В 1909 р. призначений керуючим митної застави дворянин Микола Васильович Іванов (1869 р.н.), що мав досвід митника з 1902 р. Він прибув до місця служби 29 листопада 1909 р., а в 1913 р. отримав чин титулярного радника. Керуючий митною заставою кожного року складав доповiдi начальнику Одеської митної дiльницi. Число закордонних пароплавiв, котрi були перевiренi Джарилгацькою митницею складало в 1909 р. – 17, в 1910 р. – 25, 1911 р. – 24, в 1912 р. – 8. В 1913 р. загальний склад застави був 13 осіб, митний пост Хорли мав штат 7 осіб на чолі з керуючим А.К. Соколовим. Митниці ліквідовані в 1925 р.

У Лоцiї Чорного моря за 1903 р. вказано щодо Скадовська: “Там є поштово-телеграфна контора, митна застава, дiя якої поширюється на всю Каркiнiтську затоку; управлiння полiцейського справника, начальникiв вiддiлу i загону прикордонної варти та карантинного лiкаря; у Скадовську постiйне мiсце перебування лоцмана. Всі судна, що йдуть з Каркiнiтської затоки, зобов’язані заходити в Скадовськ для карантинного i митного оглядiв та одержання дозволу, а також для прийняття лоцмана”.

1 лютого 1905 р., як вказували херсонські газети, пароплав “Руслан” пройшов Джарилгацьку затоку без допомоги льодоколу. А інженер мiнiстерства шляхiв сполучень П.Н. Потоцький у книзi “Спостереження над замерзанням Джарилгацької i Каркiнiтської заток взимку 1907–1908 року” вказував, що навiгацiя здiйснювалася з квiтня по грудень. В Джарилгацькій затоці з 10 січня 1907 р. весь рейд був покритий суцільною кіркою льоду 6–8 дюймів товщини. Міст на козлах був прибраний. У вересні того ж року власником порту встановлено два ствірних знаки, на яких запалювалися вогні – червоний і білий.

З 1908 р., після значного поглиблення каналу та ковша бухти, Скадовський порт почав приймати пароплави вантажністю до однієї тисячі тонн. Першим таким судном був росiйський пароплав “Рюрик”, який влітку 1908 р. доставив у Скадовський порт 50 тисяч пудів вугілля.

Вантажообiг порту в 1909 р. склав 52392 т, в 1910 р. – 56701 т, в 1911 р. – 60490 т, в 1912 р. – 35604 т. Предметами ввозу були будівельний камінь, черепиця, алебастр, крейда, вапно, вугілля, дрова, борошно, овочі, картопля, галантерея, вироби з дерева, пиво, вино та мінеральна вода.

В 1912 р. у порт заходили англійські пароплави “Джон Сандерсон”, “Ньюбі”, “Равенстон”, “Росс”, “Дариег”, швецький “Іоганна”, французький “Сіболь”. У 1914 р. до порту заходили англійські кораблі “Рідлей”, “Роберт Адамсен” та голландський “Емдік”. З початком першої свiтової війни вантажообіг у Скадовському морському порту значно знизився. До порту в 1916 р. був приписаний лише один пароплав. Історія донесла нам імена деяких працівників порту того року – це вантажники зерна Савченко, Уманцев і Кур’янінов та слюсарі Кукін і Кононенко.

За час громадянської війни біля Скадовського порту затонуло 5 дерев’яних барж. В 1924 р., в порту Скадовск, в наявності були катери “Быстрый”,“Водник”, “Быстрый” та “София”, три десантних бота, чотири човна та плавуча електростанція, що назначалася для забезпечення струмом землечерпалки, що знаходилася в Хорлах. Скадовському порту підпорядковувалася пристань Софієвка (колишня Вассал), відома ще по карті 1894 р.

Після громадянської війни ситуація змінилася. У серпнi 1923 р. газета “Херсонський комунар” повідомила, що судно “Сотрудник” пiшло зi Скадовська без вантажу. В листопаді того ж року через Скадовський порт вiдбувалося завантаження на італійський пароплав “Корсiнiя” 300 тис. пудiв зерна. В порту завантажували хлiб на баржу, а потiм перевантажували на корабель, котрий стояв на рейдi в Хорлах. Таким чином витрати збільшувалися на 12 коп. золотом за пуд, загалом перевитрати становили 2500 червінців золотом.

Протягом 1924 р. у порт Скадовськ заходили лише англійський пароплав “Кам’янець–Подільськ” та італійський пароплав “Тірепо”, причина того – забруднення каналу на вiдстанi 30 сажнiв. В ті роки постійні товаро-пасажирські рейси між Одесою та Севастополем здійснювало парусно-моторне судно “Утріш”. Корабель заходив в проміжні порти: Євпаторію, Ак–Мечеть, Хорли, Скадовськ, Очаков. Але 2 травня 1925 р., вийшовши з Порту Хорли до Скадовська судно так і не дійшло, пасажири захопили його й пішли в Румунію. Газета “Херсонський комунар” у 1925 р. писала: “Порт в повному занепадi: дерев’яна обшивка, що вберігає берег вiд розмиву, а також настил пристані зруйновано. Хвилi i вдень, i вночi розмивають насип i материк, засмiчують бухту i загрожують повнiстю її засипати, а портову територiю i будiвлi зовсiм зруйнувати”.

В 1927 р. Херсонський окрвиконком прийняв рішення поглибити канал до 25 футів. У 1932 р. порт електрифiковано, споруджено складськi примiщення для зберiгання зерна, мiнеральних добрив, нафтопродуктiв. До 1940 р. вантажообіг порту досягнув майже 100 тис. т на рiк. Пасажирські перевезення між Скадовськом і Одесою здійснював пароплав ”Пинай”. 29 листопада 1957 р. наказ № 811 визначив подальшу долю порту: з портопункту Херсонського порту він виділявся в самостійний порт, якому підпорядковувався портопункт Хорли. В 1958 р. від офіційної назви Порт Хорли виконавчий комітет Херсонської ради трудящих прибрав визначення “Порт”.


Судноплавний канал

Гола Пристань — Скадовськ

Наприкiнцi дев’ятнадцятого століття, а саме в 1896 р. Комiсiя по облаштуванню комерцiйних портiв мiнiстерства шляхiв сполучення Росiйської iмперiї вирiшила провести дослiдження Джарилгацької затоки. Дослiдження проводилися iнженером В.Ю. Румелем, котрий залишив нам власну працю «Джарилгацька затока. Результати дослiджень, проведених у 1896 р.» Дослiджувався острiв Джарилгач, затока, ґрунти, клiмат, аграрнi можливостi краю, економiчний стан порту Скадовськ. Але, як стверджує iнженер А. Мiллер, завiдуючий виданням праць вищезгаданої комiсiї, головною метою цих дослiджень було визначення питання про можливiсть сполучення Джарилгацької затоки судноплавним каналом з низов’ям Днiпра. У будiвництвi каналу був зацiкавлений i С.Б. Скадовський.

Інженер В. Румель вважав, що до нашої ери рiчка Конка текла не вздовж Днiпра, як його притока, а повертала на пiвдень i впадала в Джарилгацьку затоку. Потiм частина її русла пересохла, а вiдрiзок, що залишився, є пересихаючою рiчкою Каланчак. Отже, дослiдження носили i характер вiдновлення iсторичної справедливостi.

Дослiдження 1896 р. складалося з повздовжнього нiвелювання мiсцевостi, складання плану вилучення земель i бурiння. Що стосувалося горизонту води мiж пониззям Днiпра та рiвня Джарилгацької затоки, то рiзниця складала не бiльше одного сажня (2,13 м), враховуючи найбiльший горизонт р. Конки та найменший у затоцi. У зв’язку з незначним схилом канал можна було будувати без шлюзiв.

Початок каналу було обрано бiля села Гола Пристань на рукавi Днiпра — Концi, а кiнець — поблизу селища Скадовськ. Дослiдження були проведенi за двома варiантами. За першим вiд Голої Пристанi через Кардашинськi i Голянськi хутори був найкоротший напрямок каналу до Скадовська. Довжина його мала складати 52,25 версти (трохи бiльше 55 км), з яких 15 верст — через кучугури.

Визначалися через кожнi п’ять верст вiдмiтки днища проектованого каналу над рiвнем Джарилгацької затоки. Найбiльша висота над рiвнем затоки, за першим варiантом, знаходилася за 33 версти (35 км) вiд Голої Пристанi i мала висоту 16,1 сажня (34,3 м).

Планувалося надати проектованому каналу ширину по дну 10 сажень (21,3 м) та глибину нижче рiвня затоки 10 футiв (3,05 м). Загальна кiлькiсть ґрунту, який планувалося вийняти, дорiвнювало 9,5 млн. кубiчних сажнiв, причому глибина виїмки ґрунту складала б 17,5 сажня (37,3 м).

У зв’язку з такою великою кiлькiстю земляних робiт було проведено нiвелювання по iншому варiанту, причому початком каналу по даному варiанту вважався Скадовськ, до Миколаївки (нинi Новомиколаївка) мiж Голою Пристанню i Збур’ївкою (нинi Старою Збур’ївкою) до рiчки. Зроблено було додаткове нiвелювання на Долматiвку, теж зi Скадовська, але минаючи летючi пiски. Протяжнiсть каналу по другому варiанту виявилося 61,5 версти (65,2 км), тобто на 6 верст довше вiд першого варiанту, при зовсiм незначнiй кiлькостi земляних робiт. Найбiльша висота каналу над рiвнем затоки тепер вважалася на 28 верстi (30 км) вiд Скадовська i сягала 14,14 сажня (30,1 м).

Таким чином i при першому, i при другому варiантi кiлькiсть земляних робiт виявлялася настiльки величезна, її грошова вартiсть становила 20 мiльйонiв рублiв, що не виправдовувало користi, яку б могли отримати вiд використання каналу.

Нинi ми бачимо, що набагато пiзнiше майже по тому ж шляху була прокладена автотраса Гола Пристань — Скадовськ, котрою нинi користуються всi, хто їде до нашого мiста.

Висновки автор проекту робить такi: у зв’язку iз значною вартiстю проектованих робiт було б краще в данiй мiсцевостi провести лiнiю залiзницi i вказує, що вiдповiднi роботи вже ведуться (1898 р.) по лiнiї Миколаїв — Олешки — Каланчак — Перекоп, причому окрема гiлка мала б з’єднувати Каланчак — Скадовськ.


Невідомі сторінки

Скадовської залізниці

У 1888 р. мiнiстерство шляхiв i сполучень розробило проект Пензо-Джарилгацької залiзницi. Проектована залiзниця мала пересiкати найбiльш родючi землi Росiйської iмперiї по лiнiї Пенза — Салтиківка — Поворiно — Давидівка — Харкiв — Херсон — Добре — Джарилгацька затока. Залізниця мала проектну завантаженість 90 млн. пудів, з котрих 62 млн. мали припадати на зерно. Кiнцевим шляхом цiєї залiзницi мав бути порт-елеватор на пiвнiчному узбережжi Джарилгацької затоки, орiєнтовно на мiсцi, де нинi є Скадовськ. Планувалося облаштувати причал, доведений до глибини 22 фути. Проект, на жаль, залишився лиш проектом.

14 січня 1899 р. Херсонська газета «Юг» вперше писала про наміри С.Б. Скадовського улаштувати залізничне сполучення до Скадовська. Керівник Російської залізничної акціонерної компанії Поляков мав намір отримати виключне право на експлуатацію Скадовського порту і проведення залізничної дороги, в обмін чого С. Скадовський мав отримати 500 тис. рублів. У травні 1900 р. у департаменті будівництва міністерства шляхів сполучень було розглянуто проект колії Миколаїв-Херсон-Перекоп. 13 травня 1900 р. у Санкт-Петербурзі обговорювався також проект про з’єднання залізницею Скадовська та порту Хорли з Мелітополем. В обговоренні брали участь міський голова Херсона І.І. Волохін та міський голова Миколаєва В.А. Даценко, котрі негативно поставилися до обох проектів доріг. Акціонерне товариство Скадовської залізниці, крім самого С.Б. Скадовського, планували заснувати князь П.М. Трубецький, О.К. Шліпе та О.І. Фальц-Фейн. Товариство придніпровської залізниці планували улаштувати Ф.Е. Фальц-Фейн, В.Е. Фальц-Фейн, О.О. Граве та Д.Д. Набоков.

З 1900 р. навколо iнших залiзничних проектiв кипiли пристрастi. Власне, проектiв було декiлька, зупинюся на двох з них. Перший розроблений iнженером Березiним, за яким залiзниця мала пролягати вiд Донецького басейну, станції Токмак, до порту Хорли. Головним лобiстом вказаного проекту був Фрiдрiх Фальц-Фейн, котрий володiв Хорлами. Другий проект розроблений засновником мiста Скадовська Сергiєм Скадовським. За ним залiзниця мала пролягати вiд тiєї ж станцiї Токмак до Скадовська, проект автор «проштовхував» сам. Переймався цим питанням безпосередньо директор департаменту залізниць барон Е.К. Циглер-фон-Шафгаузер.

Будувати залiзницю власним коштом iнiцiатори не наважувалися, тому обидва потребували урядових гарантiй, тобто коштiв. З цiєю метою обидвi зацiкавленi сторони користувалися послугами журналiстiв, котрих ми б нинi назвали спецiалiстами з пiару. За допомогою таких спецiалiстiв поміщики намагалися створити необхiдну для свого дітища громадську підтримку. Тому рiзнi мiсцевi, столичнi та навiть закордоннi газети наввипередки розхвалювали один проект i намагалися завалити iнший.

Так, у столичнiй газетi «Санкт-Петербургские ведомости» в № 268 та № 273 за 1902 р. вказувалося, що порт Скадовськ некорисний, марний i навiть стратегiчно небезпечний. У статтi зазначалося, що залiзниця перевозитиме 16 820 тис. пудiв зерна i лише 2 210 тис. пудiв вугiлля, що вигiдно лише власниковi порту. Автором статтi був Л.К. Попов, вiдомий як противник побудови Скадовської залiзницi. Був Попов агентом Ф. Фальц-Фейна чи херсонських властей — невiдомо, але навряд паплюжив проект з власної iнiцiативи.

Достойною вiдповiддю була стаття «Скадовська залiзнична дорога i Донецький басейн», надрукована в газетi «Одеський листок» в № 204 за 1903 р. У статтi, зокрема, писалося: «…почали реалiзовуватися акцiї Скадовської залiзницi, котрою зацiкавилися не тiльки дiловi кола Францiї, але й Англiї, Нiмеччини та Росiї». Дану статтю в повному обсязі було передруковано в херсонськiй газетi «Юг» 13 серпня того ж року.

Вiдповiдь вiд Л.К. Попова не забарилася. Вже 22 серпня в газетi «Юг» вiн писав: «Дай Бог вустами автора цiєї замiтки та мед пити». Крiм того, вiн нагадував про свої минулорiчнi доводи про шкiдливiсть Скадовської залiзницi.

Через два роки, 26 квiтня 1905 р., у газетi «Юг», у статтi «Херсонський порт i Скадовська залiзниця» добродiй Попов знову громив проект Скадовської залiзницi. Зокрема, вiн писав: «…нема сумнiвiв у тому, що шкiдливий вплив Скадовської залiзницi для Херсонського порту розглядається тiльки у вiдношеннi хлiбних вантажiв… бо будь-хто розумiє, що вантажi, котрi йдуть по Днiпру з iнших районiв, не можуть навантажувати себе зайвими витратами, заради задоволення Скадовського порту». Треба сказати, що стаття займала цiлу газетну сторiнку, що для газети «Юг» явищем було рiдкiсним.

Така активiзацiя противникiв Скадовської залiзницi була зумовлена тим, що на червень 1905 р. у Санкт-Петербурзi було призначено спецiальну комiсiю по визначенню доцiльностi будiвництва залiзницi до Порту Скадовська i до Порту Хорли. Загальний склад комiсiї — 18 осiб, очолював її особисто Е.К. Циглер фон Шауфгаузен. У роботi комiсiї брали участь: Херсонський мiський голова Михайло Євгенович Беккер, гласнi (депутати) Херсонської мiської Думи, мiськi голови Мелiтополя, Олександрiвська (нинi Запорiжжя); iмператорське товариство судноплавства, морське вiдомство, мiнiстерство фiнансiв, мiнiстерство шляхiв i сполучень, одеський бiржовий комiтет та iншi.

На першому засiданнi, 17 червня 1905 р., голова комісії запитав у міського голови Херсона про ставлення до проектiв залiзниць. М.Є. Беккер зробив заяву, що Херсон не зацiкавлений у жодному з проектiв, як на Скадовськ, так i на Хорли. Додатково вiн пояснив, що мiськi властi Херсона будуть також i проти побудови залiзницi з Донбасу на Каховку. Цього ж дня представник імператорського товариства судноплавства М.В. Романов виступив на боцi проекту Токмак — Хорли, а представник морського вiдомства пiдтримав скадовський проект.

21 червня того ж року на другому засiданнi секретар комiсiї І.А. Тихоцький повiдомив, що збитки державi вiд залiзницi Токмак — Скадовськ щорiчно складатимуть 300 тис. рублiв, а щорiчнi збитки вiд залiзницi Токмак — Хорли аж 500 тис. рублiв. У цей же день представник мiнiстерства шляхiв i сполучень пан Горчаков пiдтримав iнiцiативу по будiвництву залiзниць. Представник міністерства фінансів К.Я. Загорський вказував на неприбутковість майбутніх доріг i на те, що порти Скадовськ i Хорли будуть приносити доходи лише їх власникам, збільшиться вартість землі, кількість населення, а тому уряд не може робити пожертви на такi цiлi.

Голова комiсiї, враховуючи те, що проти обох проектiв виступили мiськi голови Херсона, Мелiтополя, Олександрiвська та Одеського бiржового комiтету, запропонував вважати обидва проекти такими, що не вiдповiдають необхiдностi i урядових гарантiй не заслуговують. За результатами голосування пiдтримали проект Скадовської залiзницi 7 членiв комiсiї, проти висловилися 11. Комісія, щоправда, рекомендувала iнiцiаторам проектів реалізовувати їх власним коштом.

16 жовтня 1907 р. о 12 годинi було перерізано стрiчку на вiдкриттi Херсонського вокзалу, а о 17 годинi того ж дня з Херсона вирушив перший потяг до Миколаєва. Частина дороги Херсон — Перекоп була збудована набагато пiзнiше, але вона не вiдповiдала iнтересам Скадовська i скадовчан.


Джарилгацька митна застава

Ще до офiцiйного заснування мiста, 9 травня 1894 р., було отримано вiдношення начальника Пiвденного Митного округу за №1667 з дозволом заходити в Джарилгацьку бухту iноземним пароплавам для завантаження зерновим хлiбом. Перший iноземний пароплав причалив у бухтi 7 липня 1894 р. По грудень 1895 р. завантажено рiзного хлiбного зерна на 16 закордонних пароплавiв 2 149 234 пуди.

Спочатку митних установ у мiстечку Скадовськ не було, i тому пароплави, що приходили сюди за хлiбом, змушенi були для виконання митних формальностей заходити до Одеси двiчi: перед вiдправленням у Джарилгацьку затоку вони залишали в Одесi судовi документи i брали з собою митного чиновника, i потiм, загрузивши вантаж у Джарилгацькiй затоцi, знову поверталися в Одесу для отримання документiв. Таким чином вони повиннi були пройти близько 400 зайвих миль шляху i витратити два днi на перебування в Одесi. У зв’язку з цим власник порту С. Скадовський звернувся до начальника Пiвденного Митного округу з клопотанням про утворення в Скадовську митної застави, запропонувавши при цьому приміщення i паровий катер для догляду пароплавів у безоплатне користування митницею терміном на п’ять рокiв.

Керiвництво Пiвденного округу погодилося з пропозицiєю, i на пiдставi рiшення Державної Ради Росiйської iмперiї, затвердженого 19 травня 1897 р., у Джарилгацькiй бухтi Чорного моря, в Днiпровському повiтi Таврiйської губернiї утворена Джарилгацька митна застава, її першим керуючим був Кологрив. З 1 листопада 1897 р. доглядачами прийшли працювати в митницю Онісіфор Тимофійович Лобатов, котрий до цього дев’ять років працював у Херсонській митниці та Костянтин Михайлович Ядченко. Склад працiвникiв митницi в рiзнi часи змiнювався, але на її чолi завжди стояв керуючий, котрий мав офiцерський чин не нижче ротмiстра. В 1899 р. на митницю прийшли працювати доглядачами Григорій Петрович Гриценко та Йосип Францевич Дудік, з 1906 р. додався ще й Іван Антонович Желєзняк.

Керуючий митницею з 1904 р. був А.Д. Сурдаковський, а канцеляристом С. Ф. Уступний. Того ж року з Сiмферополя в розпорядження Джарилгацької митницi було направлено жандармського унтер-офiцера для спостереження за iноземними суднами й iноземцями, що приїжджали до Скадовська. Об’єктами порушення митних правил на той час були конi. Їх заборонялося як ввозити, так i вивозити вiдповiдно до указу імператора вiд 1904 р. Цю заборону було скасовано в 1905 р.

Керуючий митною заставою в неспокiйному 1905 р. доповiдав начальнику Пiвденного митного округу: «Населення мiста i робiтники порту збудженi, навкруги Скадовська майже всi маєтки та економiї розгромлено. Вимагають негайно звiльнити всiх затриманих грабiжникiв. Створюємо мiсцеву самооборону, головним чином з постiйних жителiв та iнтелiгенцiї. Вночi органiзовано сторожування».

В 1909 р. призначений керуючим Джарилгацької митної застави дворянин Микола Васильович Іванов (1869 р.н.), котрий мав освіту 5 класів училища і працював у митних закладах з 1902 р. Він прибув до місця служби 29 листопада 1909 р., а в 1913 р. отримав чин титулярного радника (штабс-капітан). Керуючий Джарилгацькою митною заставою кожного року складав доповiдi начальнику Одеської митної дiльницi. Число закордонних пароплавiв, котрi були перевiренi Джарилгацькою митною заставою в 1909 р. — 17, в 1910 р. — 25, 1911 р. — 24, в 1912 р. — 8.

З 1 сiчня 1913 р. Джарилгацька митна застава була вiднесена до митниць другого класу, Хорлiвський перехiдний митний пункт — до третього класу. Митницi другого i третього класу пiдпорядковувалися митному iнспектору в Одесi, котрий мав право призначати всiх працiвникiв митниць, крiм їх керiвника та контролерiв. Митний догляд проводився однiєю особою — доглядачем, пiд його особисту вiдповiдальнiсть.

Митними доглядачами призначалися вiдставнi особи будь-якого вiйськовi звання, котрi мали бути грамотнi i здоровi, майже всi вони були немiсцевими, направлялися з Херсона або Одеси. Так, у 1911 р. доглядачем був направлений Кузьма Павлович Кушнаренко, в 1913 р. — Денис Миколайович Якушевич, в 1914 р. — Олексій Дмитрович Іванов. Всі вони мали третій ранг і отримували платню 240 рублів на рік. Їх колеги з другим рангом отримували 276 рублів, а з першим рангом — 312 рублів.

В 1913 р. канцелярським чиновником митниці служив колезький секретар (поручик) Платон Іванович Глобачев. А загальний склад митної застави складав 13 осіб, працювали ще гребці І. Заболотний, А. Михайлов, К. Кушнаренко, І. Кузьменко та двірник А. Курдюк. Митний пост Хорли мав штат 7 осіб на чолі з керуючим А.К. Соколовим.

На початку революційних подій доглядачами на митниці були Григорій Петрович Грищенко, Василь Павлович Кушнаренко, Гнат Михайлович Заболотний, Кузьма Павлович Кушнаренко, Йосип Францевич Дудик, Онісіфор Тимофійович Лобатов. 18 січня 1918 р. митницю, за наказом комісара Чорноморського військово-революційного загону Волкова, зайняли члени військово-революційного комітету. З червня по листопад 1918 р. на заставі змінилося кілька виконуючих обов’язки керуючого, а з березня 1919 р. ці обов’язки знову виконував М. Іванов. У травні 1921 р. заставі повернули три кімнати будівлі колишньої митниці. В червні 1921 р. у митницю призначено комісара, а М. Іванов переведений на посаду завідуючого Скадовським митним постом.

На початок 1923 р. штат митниці складався з 7 працівників. 2 травня 1923 р. завідуючим митним постом призначено Олександра Михайловича Антюхова, 1895 р.н., котрий до цього був помічником завідуючого. Кількість працівників залишилося 6, крім завідуючого, працював О.Т. Лобатов, котрий на митниці з моменту заснування, доглядачі Г.П. Грищенко, Й.Ф. Дудік, І.М. Заболоцький та сторож-прибиральник І.Є. Мовлига. В грудні 1923 р. на пост для служби прибув Геннадій Дмитрович Новінський, а в наступному році штат митниці скоротився до 2 осіб О. Антюхов — завідуючий та помічник Г. Новинський. Останнім завідуючим посту з липня 1924 р. був Григорій Новак. Скадовський митний пост припинив свою діяльність у 1925 р. В подальшому, коли порт став приймати іноземні судна, митний контроль проводився спеціалістами Херсонської митниці.

Так продовжувалося до грудня 1994 р., коли в Скадовськ був призначений постiйний уповноважений Херсонської митниці Олександр Васильович Лукашенко, а 19 листопада 1995 р. наказом голови Державного Митного Комiтету України № 587 був утворений митний пост «Скадовськ». Першим начальником митного поста «Скадовськ» у 1995-1999 рр. був О.В. Лукашенко, в 1999-2001 рр. — Олександр Георгiйович Крюков, пiзнiше — з 2001 р. — i до кiнця 2002 р. начальником посту був Вiталiй Вiкторович Булюк. З 2002 р. посаду начальника митного поста «Скадовськ» обiймає Дмитро Миколайович Афанасiадi.

Автор: О.М. Лиховид.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора