Флора або рослинний світ
Вiками навкруги простирався полинно–типчаково–ковиловий (злаковий) степ. З ксерофiтних напiвчагарникових домiнують полин сантонiнський (Artemisia santonica) – на захiд вiд Скадовська, та полин таврiйський (Artemisia taurica) – на схiд вiд Скадовська. На пiдвищеннi тут переважає типчак, або костриця валiська (Festuca valesiaca), житняк гребiнчастий (Agropyron pectinatum), рiдше – ковила волосиста (Stipa capillata). Наявнiсть житняка в якостi переважаючого виду характерно тiльки для полинно-злакового степу. В прогалинах росте тонконiг бульбастий (Poa bulbosa), тюльпан Шренка (Tulipa schrenkii), мох тортула пiскова (Tortella inklinata), полин австрiйський (Artemisia austriaka), на бiльш солонцюватих ґрунтах – камфоросма (Camphorosma), на засолених ґрунтах – лишайник кладонiя (Cladonia convoluta). Із збiльшенням засолення зростає покриття лишайникiв i досягає 30–40%. На материковому узбережжi зустрiчаються солерос (Salicornia), мох брахiтецiй бiлуватий (Brachytecium albicans), а безпосередньо бiля берегiв часто зустрiчається мох фунарiя вологомiрна (Fynaria hygrometrika).
У 1899 р. острів Джарилгач викупив Сергій Скадовський і запросив експедицію професора Казанського університету Олександра Олександровича Остроумова, котрий на той час керував Севастопольскою біологічною станцією.Експедиція дослідила флору і фауну острова. Пізніше флору острова досліджував херсонський ботанік Йосип Кондратович Пачоський. У 1912 р. біля села Дарівка він дослідив рослини виду Euphorbia Chamesyce. А в Джарилгацькій затоці, в тому ж році, вчений знайшов види Potamogeton pectinatus та Ruppia Spiralis.
8 лютого 1921 р. декретом Ради Народних Ко-місарів УСРР створено заповідник “Асканія Нова”, а в 1923 р. до нього включено острів Джарилгач. Згідно постанови РНК УРСР № 172 від 14.07.1927 р. було створено Приморський заповідник площею бiля 32 тис. га, до якого було включено західну частину Джарилгацької затоки, весь острiв Джарилгач зi смугою акваторії навколо нього шириною 1 км. До заповідника також увійшли острови – Тендра, Довгий, Орлов, Бабин, Смалений.
8 серпня 1923 р. вчений С. Дзевановський на косі й по валу, в напівсолонцюватих заростях очерету віднайшов Apocynum venetum. Згiдно з описом Джарилгача, зробленим М. Шалерманом у 1927 р., на островi “можна видiлити 4 смуги: пiвнiчний берег з намивами Zostera (шириною вiд 3 м до 1,5 км), пiску i черепашки; солонi озера i солончаки з типовою рослиннiстю; степ, що займає середню частину острова; пiвденний берег з пiщаним пляжем i кучугурами”.
В 1933–1936 рр. рослинні ресурси острова Джарилгач досліджував професор ботаніки Сергій Олімпієвич Іллічевський. Він залишив нам такі слова: “Я підкреслюю, що без енергійних заходів, через два роки, при такому темпі знищення, про наші цілині степи залишуться тільки спогади, за що майбутні покоління нам, звісно, не подякують”.
В 1932–1933 рр. весь Приморський заповідник включено знову до заповідника “Асканія Нова”. У 1933 р. з Примор-ського заповiдника було видiлено самостiйний Чорноморський заповiдник, куди продовжував входити острiв Джарилгач. Постановою Ради Народних Комісарів УРСР № 774 від 1.07.1937 р. більшу територію острова, 4714 га, вилучили з заповідника і передали колгоспам під випас худоби, заповідною продовжувала залишатися лише частина площею 982 га. Загалом з Чорноморського заповідника було вилучено 15 тис. га.
А. Шемш, який побував на острові Джарилгач в червні 1937 р., писав: “Заповідник займає щось близько 10 кв. км, решта ж острова віддана під випас худоби, являє собою пустелю у повному значені цього слова, траву вибили зовсім і залишився голий пісок. Заповідна частина добре охороняється вартовим заповідника Л. Барнаком і різко виділяється густою, соковитою рослинністю”. Згідно постанови Ради міністрів УРСР № 2738 від 25.10.1951 р. ця частина острова втратила свiй заповiдний статус, а 1953 р. зi складу Чорноморського заповiдника була виключена акваторiя Джарилгацької затоки.
Рiшенням Ради мiнiстрiв УРСР № 436–р від 4.04.1960 р. було організовано Скадовське лiсництво площею 7782 га, мета якого – створення зеленої зони навколо курорту Скадовська. Острiв був роздiлений мiж Скадовським i Новоолексiївським лiсництвами захiднiше пристанi на косi Глибока.
З 1960 р. Скадовське лісництво висаджує на острові дерево-чагарниковi породи, з яких більш-менш прижилися i ростуть лише деякі: лох вузьколистий (Elaeagnus angustifolia), лох срiблястий (Elaeagnus argentea), тамарикс галузистий (Tamarix ramosissima), в’яз низький (Ultus pumila), тополя чорна (Populus nigra), бiля прiсних водойм зустрiчається верба гостролиста (Salix acutifolia), подекуди зустрiчається бiла акацiя (Robinia pseudoacacia). Висаджували на острові також сосну (Pinus sysvetris), її насадження площею в 5 га існувало до 1978 р., та взимку дерева були об’їдені оленями. Навколо Джарилгацьких маяків ростуть великі зарості смородини золотистої (Ribes aureum).
Постановою Ради Міністрів УРСР №550 від 02.10.1974 р. було створено Джарилгацький ботанiчний заказник республiканського значення для охорони золотобородника цикадового (Chrysopogon gryllus) – рiдкiсного виду рослин, здатного закрiпляти сипучi пiски. Площа заказника – 300 га, що складає 5,35% вiд загальної площi острова i займає 52, 53 та пiвнiчну частину кварталiв 62, 63 Скадовського лiсництва.
Планктон Джарилгацької затоки не змінився і представлений кількома сотнями видiв одноклiтинних водоростей. У лiтрi морської води зустрiчається кiлька сотень тисяч дiатомових (Bacillariophyceae), перидiнiєвих, зелених (Prasinophyceae) та евгленових (Euglenophycea) водоростей. Фітопланктон нараховує близько 745 видів одноклітинних водоростей.
З бурих водоростей найбiльше зустрiчається цистозіра бородата (Cyctoreseira barbata) – багаторічна рослина довжиною 0,5–2 м, котра застосовується в лікувальних цілях, при ожирінні. Весною гілки самої цисторізи і камені біля берега опутані густими ватними ковдрами – швидкоростучими нитчастими водоростями – в основному, це цераріум прозорий (Ceramium diaphanum). Густе коричневе “хутро” на каменях утворює бура нитчатка ектокарпус (Ectocarpus). Ще одна швидкоростуча водорость – сцітосіфон (Scytosiphon lomentaria) – довгі прядці коричневих шнурів.
Бентос Джарилгацької затоки представлений макрофiтами: морська трава (Zostera marina), морська трава мала (Zostera noltii). К. Паустовський в повісті “Чорне море” (1935 р.) так писав про Джарилгацьку затоку: “Бiля північних берегів Криму є своє Саргасове море. Називається воно Джарилгацькою затокою. Там зарості водоростей підіймаються восени з дна великими полями. Пароплави, потрапивши у них, намотують на гвинти великі клубки морської трави, зупиняються, кидають якорі i чекають допомоги. Всі береги затоки завалені гниючою травою. Її гострий запах чути в степах за кілометри. Зостера надає морській воді темно-зеленого кольору. Тільки великі мілини, де вона не росте, блищать у різних місцях островами світлої води. Зі щогли пароплава по кольору води можна накидати карту глибини пустельної степової затоки з її пiщанними островами, заростями очерету i дикими птахами, що гніздяться бiля зруйнованих маяків”.
Вивчення бентоса та планктону північно-західної частини Чорного моря проводилося, в 1954 р., експедицією Одеської біологічної станції на судні “Академік Зернов”і мало на меті дати уяву про розміщення кормових площ для основних промислових риб в цій частині моря.
Крім морської трави ростуть рдеста гребенчата (Potamogeton restinatus), фiлофора ребриста (Phyllophora nervosa) та харовi водоростi (Characeae). Харовi водоростi (Chara braunii) впродовж вiкiв утворили знаменитий цiлющий чорний мул. Крiм того, в затоцi виявлено червонi водоростi, придатнi для виготовлення агар-агару, а на мiлководдi зустрiчається рупiя морська (Ruppia maritima) та цанiкелiя болотна (Zannichelia palustris).
Мікофлора острова представлена 57 видами грибів, що належать до семи порядків, найбільше – 34 види – належать до класу ржавчастих (Uredinales). Флора представлена 5 видами мхiв, тут росте мох брахiтецiй бiлуватий (Brachytecium albicans), мох тортула пiскова (Tortella inklinata), а безпосередньо бiля берегiв часто зустрiчається мох фунарiя вологомiрна (Fynaria hygrometrika). З 26 видiв лишайників представлених на острові переважно зустрічаються три види. Епiгейні, що ростуть на пiщано-черепашкових вiдкладеннях, – лишайник кладонiя (Cladonia convoluta), який залишається живим навіть після нагрівання до +1010 С. Епіфіти ростуть на деревинi чагарникiв i кущiв. Епiлiти можна зустріти на черепашках та бетонних спорудах. Із збільшенням засолення зростає покриття лишайників i досягає 30–40%.
Серед судинних рослин на острові росте 499 видів голонасінних i покритонасінних, що належать до 252 родин i 72 сімейств. Десять провідних родин загалом обіймають більше 63% всієї флори: Asteraceae (76 видів), Poaceae (59 видів), Caryophyllaceae (32 види) Fabaceae (30 видів), Brassicaceae (29 видів), Chenopodiaceae (29 видів), Lamiaceae (18 видів), Polygonaceae (15 видів), Boraginaceae (14 видів), Scrophulariaceae (13 видів), Cyperaceae (13 видів).
У флорі острова нараховується 51 ендемічний вид, тобто такі види, що зустрiчаються у межах конкретного місцезростання. 11 видiв занесенi до Червоної книги України, 4 – до Європейського червоного списку (до того ж – численні). Тут знайдено також 7 рідкісних видів орхiдних рослин, більшість яких виявилися найбiльш пiвденними в степовiй Українi. 22 види рідкісних судинних рослин знаходяться тут на межі зникнення. На острові та материковому узбережжі зустрічається солерос (Salicornia europea) з родини маревих, котрий є самим солестійким з наземних рослин. Він росте на морських берегах і солончаках при концентрації солей в ґрунтових водах до 6%, а його насіння проростає навіть в 10% соляному розчині.
За різноманіттям рослинного світу та за кiлькiстю рiдкiсних видiв острів Джарилгач набагато випереджає свого тисячолітнього супутника – Тендру. На островi можна бачити рослини церамiя червоного (Ceramium rubrum), дазiї (Dasya), полiсiфонiї (Polisiphonia), ковили днiпровської (Stipa borysphenica), меч–трави болотяної (Cladium mariscus), зозулинця розмальованого (Orchis picta) та золотобородника цикадового (Chrysopogon gryllus). Всі вони занесенi до Червоної книги України.
Меч–трава болотяна зустрічається в Херсонській області лише на острові Джарилгач. Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 100–150 см. Кореневище товсте, повзуче, стебла майже циліндричні, товсті, листки шкірясті, шершаві, мають шипики. Суцвіття велике, волотеподібне, з головчастоскупченими колосками. Цвіте у червні – липні, плодоносить у вересні. Розмножується вегетативно і насінням. Росте на евтрофних карбонатних болотах, місцями є домінантом або співдомінантом. Популяції меч–трави болотяної майже всі зникли; в існуючих екотопах – пригнічені. У 1980 р. меч–трава болотяна занесена до Червоної книги Української РСР. Охороняється лише у Джарилгацькому заказнику загальнодержавного значення.
Зозулинець розмальований (Orchis picta) відноситься до ряду покритонасінних, родини зозулинцеві, крім острова Джарилгач поширений в Чорноморському біосферному заповіднику. Росте серед чагарників, у вологих западинах, на вапняних й навіть на слабозасолених ґрунтах. У 1980 р. золотобородник занесено до Червоної книги Української РСР.
Золотобородник цикадовий відноситься до судинних рослин, ряд покритонасіні – Magnoliophyta (angiosperma), родина тонконогові (злакові) – Poaceae (Gramineae). Вид з обмеженим поширенням, зустрічається в південному степу Херсонської області, росте в приморських пісках, на вапнякових схилах, інколи на солончаках. Золотобородник зростає на дещо підвищених елементах рельєфу в степовій центральній частині острова. Зростає серед чагарників. Локальні популяції незначні. Чисельність зменшується внаслідок видобування піску, вапняку і руйнування природного середовища. Золотобородник – рослина багаторічна, трав’яниста, заввишки 50–150 см, утворює щільні дернини, має багато неплідних пагонів. Листки вздовж згорнуті або пласкі, суцвіття волотеподібне, колоски двостатеві й тичинкові. Одноквіткові колоски розміщені на кінцях галузок групами (по 3), при основі кожної групи є пучок прямих золотистих волосків. Квіткова луска плодового колоска плівчаста, з колінчастим остюком завдовжки до 4 см. Цвіте у травні – серпні, плодоносить у серпні – вересні, розмножується насінням. У 1980 р. золотобородник занесено до Червоної книги Української РСР. Крім Джарилгацького заказника рослина охороняється в Чорноморському біосферному заповіднику.
Нині ботанічний заказник у зв’язку з обмеженою площею вже не виконує завдань, що ставились при його створенні, адже золотобородник зараз поширився далеко за його межі. Заказник не надає охорони ще майже 10 видам рослин, двом видам лишайників, багатьом видам тварин, що мають такий же високий природоохоронний статус. Необхідно взяти під охорону весь острів Джарилгач, однокілометрову зону відкритого моря та всю Джарилгацьку затоку, надавши цьому комплексу статус національного чи регіонального природного парку, оскільки цей комплекс відіграє дуже важливу роль в екологічному коридорі морських берегів.
Автор: О.М. Лиховид.
