Місто до заснування 

Кіммерійці

Історія лівобережної Херсонщини сягає епохи мезоліту, а саме VІІ — VІ тис. до н. е., коли в цих краях з’явилися перші люди. Їх поселення знайдено біля сіл Любимовки Каховського району, Каїри Горностаївського району, Михайлівка Новотроїцького району, Великі Копані Цюрупинського району. Приблизно 5460 р. до н. е., берег Чорного моря став близьким до сучасного, з’явилися люди і в межах сучасного Скадовського району.

За 300 метрів на північ від села Хатки Птахівської сільської ради Скадовського району відкрита стоянка людей епохи неоліту (пізнього кам’яного віку), що датована V тис. до н. е. Там зібрано невелику колекцію крем’яних виробів: галька, призматичні нуклеуси, скребки, сокировидне знаряддя, пластинки та відщепи з ретушшю, пластинки, відщепи осколків.

В Михайлівці, Новомиколаївці, Радгоспному, Тарасівці Скадовського району та на острові Джарилгач археологами знайдено кургани та рештки стоянок епохи неоліту, що датовані V — ІІІ тис. до н. е. В цей час, крім кам’яних виробів, з’являється кераміка та різні предмети з кістки та дерева.

У курганах, не території Скадовського району, знайдено глиняні трипільські антропоморфні статуетки, прикрашені різьбою, що свідчить про наявність торгових зв’язків мешканців Причорномор’я i жителів трипільської культури ІІІ тис. до н.е. Неподалік міста досліджено п’ять курганів ямної культури ІІ тис. до н.е., названі за звичаєм поховання людей у ямах, де насипались кургани. Біля Скадовська знайдено антропоморфна стела цього ж періоду та посудину катакомбної культури першої половини ІІ тис. до н. е.

Неподалік сіл Володимирівки, Лиманського та Новоросійського Скадовського району дослідженого 14 курганів з залишками поховань епохи міді і бронзи (ІІІ — ІІ тис. до н. е.). Поблизу селища Лазурне, сіл Красне, Шевченка та Мала Андронівна, Широке та Гостроподолянське, Приморське також досліджені поховання епохи міді і бронзи (ІІІ — ІІ тис. до н.е.). На острові Джарилгач знайдено поховання епохи бронзи ІІ — І тис. до н. е.

Найдавнішим же народом Північного Причорномор’я, ім’я якого дійшло до нас, були нащадки оріїв — кіммерійці, котрі мешкали в степах Причорномор’я ще в ХІV ст. до н. е. Неподалік міста Скадовська досліджено кургани кіммерійців періоду пізньої бронзи ХІ — VІІІ ст.ст. до н.е., знайдено посуд пізньої зрубної культури цього періоду. Поблизу села Птахівка під час розкопок знайдено форму відливу металу епохи пізньої бронзи (ХІІІ — ІХ ст.ст. до н. е.).

Неподалік від села Широке розкопано безкурганий кіммерійський могильник Х — ІХ ст.ст. до н. е., в ньому знайдено багато глиняного посуду з простим і грубим орнаментом. Гомер, автор безсмертних «Іліади» та «Одіссеї», згадував про кіммерійців в VІІІ ст. до н.е. В VІІ — V ст. до н. е. кiммерiйцiв витіснили скіфи, але як писав, в V ст. до н. е., Геродот: «І тепер ще в Скіфській землі існують кіммерійські укріплення і кіммерійські переправи; є також і область по імені Кіммерія і так називаний Кіммерійський Боспор».

Скіфський період

І так, в VІІ — V ст. до н. е., кiммерiйцiв витіснили скіфи. Геродот Галікарнаський (V ст. до н. е.), у своїй «Мельпоменi», описав міф про походження скіфів від Геракла та жінки-змії Єхидни, котра жила в Гілеї, їх молодший син Скіф і став першим правителем цієї землі.

Серед скіфів панівне положення займали царські скіфи, котрі жили на лівому березі нижньої течії Дніпра аж до Азовського моря. Скіфи були скотарі-кочівники, котрі більшість життя проводили в сідлі, а свій крам перевозили в фургонах, що служили житлом під час зупинок.

Степи від Дніпра до Чорного моря входили до складу скіфської держави, першою столицею якої було в V ст. до н. е. Кам’янське городище (площею до 12 кв. км), розташоване на лівому березі Дніпра, навпроти нинішнього м. Нікополь. На березі Ягорлицької затоки (біля сучасного села Іванівна Голопристаньского району), в VI ст. до н.е., виникло грецьке поселення, що поклало початок контактам античного миру зі скіфами.

Геродот писав, що Borysthenis (Дніпро) — сама прибуткова ріка: по берегах її простираються прекрасні пасовища для худоби; у ній водиться у великих кількостях найкраща риба; вода приємна на смак і прозора. Посіви уздовж берегів Борисфену чудові, а там, де земля не засіяна, розстеляється висока трава. У гирла Борисфену сама собою осідає незліченна кількість солі.

Біля моря Борисфен — уже могутня ріка, тут до нього приєднується Гіпаніс (Буг), що впадає в той самий лиман. За Борисфеном же з боку моря спочатку простиралася Гілея.

В усій землі скіфів, крім Гілеї, не зустрічалися дерева. Отже Гілея це місцевість від Дніпра і на південний схід до Чорного моря, тобто територія сучасних Голопристаньского та частини Скадовського районів. Геродот вказує, що від Борисфену до озера Меотиди (Азовське море) 10 днів шляху, враховуючи денний перехід в 200 стадій (близько 35 км).

Є легенда, що цар Дарій, 512 р. до н. е., під час походу на скіфів велів спорудити через річку Gerrhos (Каланчак) кам’яний міст, котрий ще в ХVІ ст. н. е. запорізькі козаки називали «Даріїв міст». Але це не був той кам’яний міст котрий нині перетинає річку в самому селищі Каланчак. Ф. Брун, в 1880 р., вказує, що залишки того мосту розміщувалися неподалік сучасної Чаплинки.

Цар Дарій вторгся у Скіфію з об’єднаним 700-тисячним військом народів Близького Сходу, йому протистояли три угрупування скіфів на чолі з царем Іданфірсом. На вимогу перського царя Даріавауша (Дарія), про покору горді сини степу — скіфи відповіли: «Якщо ви, перси, не злетите у небо, як птахи, не зариєтеся у землю, як миші, чи не сховаєтеся у воду, як жаби, то бережіться, бо вас не минуть стріли скіфів.»

Нині лише величні кургани нагадують нині про ті легендарні часи. Найвища з скіфських могил-курганiв — Сукур (Цукур) ще в 70-тi роки ХХ ст. височіла на західній околиці Скадовська. У кургані знайдено поховання воїна i бронзові наконечники стріл. У сусідній могилі знайдено бронзове дзеркало, намисто та жіночі прикраси грецького походження.

За 4 км на північний схід від Скадовська, в урочищі Морська кошара, знайдено 3 скіфських поховання ІV — IІІ ст. до н. е. Знайдено чорнолаковий лекіф і канфар (посудини для благовонній та пиття) ІV ст. до н. е.

Поблизу селища Лазурне та сіл Красне, Михайлівка, Широке, Гостроподолянсяке, Радгоспне, Тарасівка, Андріївка, Шевченка та Мала Андронівка досліджено кургани з останками поховань скіфів (VI — IІІ ст. до н. е.). В Лазурнянському кургані знайдено кістяні й рогові деталі скіфських луків.

Найбільше скіфських поховань біля села Широке — 82 та села Шевченко — 57. В широчанських курганах знайдено гераклейські та синопські амфори, бронзові наконечники стріл, пошкоджене бронзове дзеркало. В краснянських курганах знайдені добре збережені червоноглиняні та сіроглиняні глечики.

Сарматський період

Сармати, що прийшли на зміну скіфам в ІІІ ст. до н.е., за легендою, описаною Геродотом, походять від шлюбів скіфів із амазонками. Назву сарматів виводять від іранського слова «оперезаний мечем». В «Географії» Страбона (І ст. до н. е.) названі окремі сарматські племінні об’єднання: язиги, роксолани, алани. Остані жили на лівобережжі Дніпра.

Сармати залишили нам кургани біля міста Скадовськ, селища Лазерне, сіл Озерне та Красне (ІІІ ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е.). У їх похованнях знаходять кістки вівці, мечи з серповидним або кільцевидним навершям, бронзові фібулі та дзеркала, ліпний і гончарний посуд. Знахідки, що належать до сарматської культури Північного Причорномор’я, дещо відрізняються: це золоті, срібні й бронзові прикраси у поліхромному стилі, бронзові котли із зооморфними ручками; часто трапляється привізний глиняний і скляний посуд.

В ІІІ ст. н. е. військова могутність сарматів була ослаблена готами. З 230 р. у причорноморський степ приходять германські племена остготи, котрі на Нижньому Дніпрі та Надазов’ї заснували державу, та дали річці Borysthenis сучасну назву Данапр (Дніпро), від якої походить ім’я їхньої столиці — Данпарштадт, котра, як вважають дослідники, розташовувалася на місці сучасного Берислава. Готи були повністю розгромлені антами близько 375 р. Держава антів існувала від кінця IV ст. до VII ст., антське поселення знайдено в Новотроїцькому районі.

Рухалися цими степами народи. Із сходу на захід, в пошуках пасовищ, багатства… вперед, далі і далі тягнулася орда за ордою, зупиняючись лише, щоб перепочити і набратися сил. Несправедливо це, адже рвуться корні… Ріс у степу пирій і тисячу років, і п’ять тисяч років тому, і нині росте. А рядом з ним ковила, а рядом з ним тонконіг, цикорій…

На своєму місці, постійно. Із року в рік, із століття в століття, з тисячоліття в тисячоліття. Чому ж людині ми відмовляємо в такій постійності? І кіммерієць, і скіф, і сармат, і гот, і ант, і слов’янин — кожен з носіїв різних культур не зникав з арени історії, а передавав свою кров, свій досвід, свою віру, свою пам’ять нащадкам.

І ця кров дійшла до нас, і сила, а потому і віра, і пам’ять повинні бути. Як же інакше? Нехай ішла якась частина на схід чи на захід, але ж певна частина народу завжди залишалася на батьківщині своїх предків. Народ завжди зберігає свою сутність, свою кров, свою віру, яким би ім’ям його не називали.

Автор: О.М. Лиховид.